Я жила в гуртожитку, зранку прокинулась на роботу. Сусідка бігала, збирала речі. На моє запитання: «Що трапилося?» вона каже: «Війна». Я не повірила. Потім вийшла на балкон, а там - дим з Херсону, літаки літають. Я була під окупацією п’ять місяців, я там працювала, поки нам не сказали, що будемо працювати на Росію.

Найбільше мене шокували вибухи, загибель людей.

Не було де готівку зняти, продукти не підвозили. Ліки всі моментально розібрали. Але ми в перший день закупилися, продукти були. Жити в окупації було дуже важко, постійно з ними стикатися. Нас неодноразово перевіряли, страшно було.

Було важко виїхати. Ми не могли знайти перевізника. Нам тиждень переносили виїзд. Потім ми купили два місця в автобусі - одне місце коштувало 4 тисячі. Ми виїхали через Василівку, там переночували і поїхали в Запоріжжя.

Рідні всі пороз’їжджалися, хто де. Батьки з сестрою - за кордоном. Ми з чоловіком - в іншому місті. Нас тут ображають, кажуть, чого ви сюди приїхали, їдьте в свій Херсон, ви ж руські. Ми в Жовтих Водах.

Мені - якби війна закінчилась швидше. Дочекаємося перемоги і повернемося додому. Додому дуже хочеться.