10 березня в наше село зайшли російські солдати. Через дні два-три вимкнули світло. Почалися прильоти. 15 березня ми виїхали з села. Хотіли їхати на Кривий Ріг, та нас не випустили. Не дозволили російські військові виїжджати з Херсонської області. Ми сиділи місяць майже у другому селі, Золота Балка. Коли наші війська вже звільнили Осокорівку, то можна було проїхати. Ми зібралися і виїхали швидко на Кривий Ріг. 

Найважче було виживати без світла і переносити обстріли. Ми не знали, куди воно прилетить. У нас була дитина, і я була вже вагітна. Було дуже важко виїхати з села через обстріли. 

На кожному повороті були російські війська, перевірки були. Неприємне відчуття, що провіряли нас в Україні якісь російські солдати, з рідної домівки вигнали. 

Вони прийшли рятувати не зрозуміло чого, а в нас у селі з дому повиносили ложки, виделки - все-все повиносили. Тільки не можемо зрозуміти, нащо їм це все треба? 

Ми залишили своїх тварин у Золотій Балці, там за ними дивляться. Дуже сумуємо, сподіваємось, що через кілька днів поїдемо і заберемо. Кажуть, Золота Балка вже вільна. 

Війна на нас фінансово вплинула, бо у чоловіка вдома бізнес залишився, земля вся там. А тут - майже сім місяців без роботи, без фінансового доходу. 

Ми вже якось змирилися з цією ситуацією, дуже радіємо, що наші війська звільнили села. Надіємося, що скоро війна закінчиться, Україна переможе, можна буде повертатися додому і починати все спочатку: ремонти робити, бізнес відновлювати, жити далі. Дай Бог, щоб швидше. Чим швидше, тим краще.