Стрільчук Дар'я, 8 клас, Кам'янська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ульянова Інна Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Є події, які змінюють наші життя назавжди. Вони змушують нас переосмислити звичні речі, побачити справжнє обличчя людей і зрозуміти, що таке справжня допомога, підтримка й людяність. Для України такою подією стала повномасштабна війна, яку розпочала Росія 24 лютого 2022 року.

Від того дня усе змінилося – міста, люди, дитинство, плани, мрії. Але саме тоді розкрилася неймовірна сила допомоги, яка тримає нашу країну і сьогодні.

Раніше ми могли не замислюватися над тим, що означає слово «мир». Для більшості з нас це було щось звичне: спокійні ночі, школа, веселі перерви з друзями, родинні свята. Але з початком війни ми зрозуміли, що мир – це справжній скарб і про нього мріють мільйони українців. Коли лунають сирени, коли хтось із знайомих ховається у підвалі або втрачає дім – мир стає не просто словом, а найбільшим бажанням. Мир – це можливість жити без страху. І саме через війну ми, як ніколи, оцінили важливість доброти, толерантності та взаємопідтримки.

Адже «справжня сила - не в зброї, а в серці, яке здатне допомагати».

З перших днів війни українці почали допомагати один одному як ніколи раніше. Тисячі людей відкривали свої домівки для переселенців. Волонтери вдень і вночі збирали речі, їжу, ліки для військових і цивільних. Лікарі рятували життя під обстрілами. Водії вивозили людей із гарячих точок, ризикуючи своїм життям. Учителі проводили уроки навіть у бомбосховищах, щоб діти продовжували вчитися і не втрачали віру в майбутнє.

Ось, наприклад, наша Кам'янська гімназія огранізовувала акцію «Зліпи вареники для Захисників». Кожен з нас ліпив вареники вдома. Ми домовились, хто скільки зможе, і кожен старався.

Після уроків я попросила бабусю допомогти мені. Ми наліпили багато вареників, в понеділок я принесла їх до школи. Потім мама моєї однокласниці Катерини зварила усі вареники, склала у коробочки, підписала з якою начинкою де… Їх було багато – різні начинки, різні форми.  Було приємно відчувати, що ми робимо щось важливе. Ми вклали у цю справу частинку свого тепла, свою підтимку, вдячність.

Передаючи все приготоване волонтерам, ми були трохи втомлені, але щасливі!

Розумію, що кожна допомога, навіть найменша, має величезне значення. Один із важливих моральних уроків війни – ми всі відповідальні одне за одного. Якщо в тебе є щось зайве – поділися. Якщо можеш підбадьорити – скажи добре слово. Якщо бачиш, що хтось плаче – підтримай. Моя подруга Ірина з Києва розповідала, як вони з мамою готували обіди для тероборонівців на власній кухні. І хоча вони не мали багато, вони ділилися тим, що мали.

Одного разу солдат, якому вони передали суп і хліб, сказав: «Ваші обіди – це як частинка дому». Ці слова залишилися в Каті назавжди. Вона зрозуміла: «Один вчинок доброти здатен змінити чиєсь життя».

Війна об’єднала українців з різних куточків – сходу, заходу, півдня і півночі. Багато людей вперше приїхали до інших областей і відкрили для себе нові звичаї, мову, культуру. І саме в ці моменти важливо було проявити толерантність – вміння прийняти іншого таким, який він є. Наприклад, багато сімей зі Сходу оселилися в селах Західної України. Спершу було непросто – різна мова, звички. Але згодом люди зрозуміли, що всі ми – українці. Діти почали гратися разом, дорослі допомагали один одному на городі, спільно ходили до церкви.

Саме через повагу, терпіння і відкритість ми навчилися жити разом. Адже «допомога - це мова, яку розуміють усі: і діти, і дорослі, і ті, хто втратив надію».

Варто згадати і про дітей, які теж стали прикладом мужності й доброти. Вони малювали листівки для захисників, плели браслети, збирали гроші на дрони, печі і аптечки. Один хлопчик із Львова, якому лише 9 років, продав свою колекцію іграшок, щоб купити аптечку для військового. Його вчинок вразив багатьох дорослих – він не залишився осторонь, а зробив усе, що міг. Така допомога не про речі – вона про серце.

Бо, як кажуть: «підтримка - це не завжди гроші чи речі. Іноді це просто: “Я з тобою”».

Допомога не має меж. Вона ллється із сердець, вона сильніша за страх і байдужість. І хоч війна – страшна подія, вона показала, скільки добрих, чесних і сміливих людей живе поруч. Ми зрозуміли, що найбільше багатство – це людяність. І що саме допомога – це те, що здатне змінити все.

Ми всі мріємо про мир. Ми віримо, що одного дня настане тиша, діти повернуться до шкіл без повітряних тривог, люди – до своїх домівок, а Україна знову зацвіте.

І щоб цей мир був справжнім, нам потрібно виховувати в собі доброту, чуйність, терпимість і силу допомагати іншим. Кожен із нас – маленьке світло, яке може освітити шлях іншим. І якщо таких світел буде багато – настане світанок. Світанок Миру, Добра і Надії.