Навчальний Гліб, 9 клас, Олександрівський ліцей Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кодак Вікторія Юріївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна - це завжди трагедія. Вона змінює долі, руйнує домівки, позбавляє мрій. Але не лише люди страждають від вибухів, обстрілів та постійної небезпеки. Часто ми забуваємо, що поруч із нами живуть ті, хто не вміє говорити, але теж відчуває страх, біль і розпач - це тварини. Для багатьох із них війна стала не менш страшним випробуванням, ніж для людей.

Саме, коли я вперше почув історії евакуйованих тварин із прифронтових територій, змінила моє уявлення про співчуття, відповідальність і силу допомоги.

Одного разу, на виховній годині, нам класний керівник показала відеоролик з кадрами новин: волонтери вивозять із зруйнованого притулку собак і котів, частина з них поранені, налякані, але їхні очі світяться надією. Через війну ці тварини колись були покинуті напризволяще. Цей момент глибоко вразив мене і я зрозумів: справжня сила людини - у її здатності допомагати тим, хто сам не може себе захистити. Про обстріли, вибухи, пожежі, голод, неможливість урятувати тварину до 2022 року ніхто з нас не замислювався.

Ми поняття не мали, скільки горя принесе кожен день війни. І мало хто знав, як різко може змінитися звичне життя беззахисних жертв від початку повномасштабного вторгнення.

У нашій школі працює вчитель-волонтер Вікторія Юріївна, вона  розповідала про людей, які ризикуючи власним життям, їдуть у найгарячіші зони бойових дій, щоб евакуювати тварин. Герої, які не задля слави чи нагороди, керуєючись добротою навчають нас милосердю. Це зворушило моє серце до глибини душі. Я зрозумів, не можна залишатися байдужим, потрібно допомагати. Кожен із нас може стати тим, хто змінить чийсь світ на краще. Іноді просте рішення - взяти тварину з притулку може змінити нас і наші погляди на життя.

Хочу поділитися маленькою історією, яка змінила мій світогляд і відтоді я зі своїми однокласниками регулярно допомагаємо Олександрійському притулку для тварин «Друг».

Серед каміння зруйнованого будинку, щось малопомітно заворушилося. Маленька тваринка лежала між уламками цегли та скла. Ця бідолашна істота була поранена, шерсть вкрита пилом і кров'ю. Вона скавуліла, ніби кликала на допомогу. Довкола лунають жахливі вибухи війни. То був холодний і ворожий світ, сповнений болю і страху, в якому ледь жевріє надія. Неподалік житлових будинків рухалася військова колона, один із бійців ЗСУ помітив кволий рух немічної тваринки. Хлопчина підійшов, нахилився і побачив маленьке поранене кошенятко. Воно не тікало і опору не чинило - тільки дивилось в очі. В його погляді було: прохання, втома, біль, страх, надія…

Боєць охайно взяв котика і загорнув його в свій бушлат. Напоїв водою, дав кілька шматочків хліба. Кошеня ожило, відчуло порятунок.

Врятовану тваринку забрали разом із трьохсотими бійцями в укриття. Відтоді, маленька тваринка стала символом того, що навіть у темряві є місце для доброти. Так в бригаді Героїв з'явився бойовий котик «Куля», який за короткий час ставав улюбленцем солдатів. Офіцери збагнули, що з такими «улюбленцями» бійці стають більш дисциплінованими і менше уваги звертають на важке бліндажне буття.

Подібні історії поодинокі, більшість тваринок через бойові дії в "гарячих точках" потрапляють до притулків і ми зобов'язані підтримати волонтерів.

Сила допомоги - в людяності. Навіть у найтемніші часи, вона здатна запалити світло надії  і віру в життя.