Лущенко Маргарита, 9 клас, Ліцей Новобузької міської ради Миколаївської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Канівець Олена Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Страшна, потворна, кістлява та зморщена, наче зійшла з полотна Далі, істота, накрила, намагаючись проковтнути все наше їство і нашу рідну землю, війна…

Двадцять четверте лютого 2022 року… «Україно, люба ненько наша, тримайся!» - казали всі ми все ще не в змозі повірити тій жахливій реальності. Саме тоді, здається, померла частина мене… На той час навчалася у шостому класі, а шостого березня мені виповнилося дванадцять…

Пам’ятаю, як мама майже з останніх продуктів зробила мені іменинний торт, як вона та інші члени моєї родини намагалися посміхатися крізь сльози, щоб я відчула бодай трішечки радощів у той день.

Часом все забувається, але… Спостерігаючи, як сивіє мамине волосся, а у батька тремтять руки… Не можна цього забути, не можна цього пробачити, не маю права… З того часу кожному з нас доводиться наново складати пазл свого життя і це неймовірно боляче. Суцільне відчуття несправедливості, бо маємо відмовитись від своїх мрій, планів і находити сили, щоб вгамувати біль втрат і продовжувати жити далі.

Війна показала своє жахливе обличчя мерзенного монстра з реальністю невиправданої жорстокості та смерті. Війна поглинула нас, але не здолала.

Саме ця потвора зробила мене дорослішою, відібравши та спаплюживши найкращий час дитячих мрій, сподівань та безтурботності. Я стала іншою людиною, моє життя змінилося назавжди. Війна перевернула наше життя догори ногами, змінила пріоритети і перекинула нас у нову реальність, але вона не змогла вбити нашу внутрішню силу, віру і надію.

Відомий ірландський драматург Бернард Шоу колись сказав: «Можна брати міста і вигравати битви, але не можна підкорити цілий народ.»

Я цілком згодна з цими словами. З лютого 2022 року перед українцями постало найскладніше випробування на силу волі та здатності захищати свою незалежність і ми продовжуємо рухатись вперед, віддані своїм ідеалам, миру, любові, гармонії.

Україна здобула незалежність не «випадково», як стверджує російська пропаганда, а в результаті неймовірних зусиль представників багатьох поколінь.

Всеукраїнський референдум, який відбувся на законних підставах показав справжню ідентичність нашого народу, і цьому передували кілька століть завзятої боротьби українців за свою державу. Як висловилася відома українська письменниця, Олена Теліга: «Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу». Це дійсно так, бо саме своєю єдністю і незламністю українці продовжують вражати весь світ. На мою думку, ця таємниця нашої стійкості базується саме на нашому єднанні та бажанні стати одним цілим заради нашої свободи та незалежності.

Згадується один яскравий приклад нашого минулого, який ще тоді це чітко продемонстрував.

Подія яка відбулася ще у далекому 1990 році, в 71-шу річницю Злуки УНР та ЗУНР, коли мільйони українців, взялись за руки, з’єднали Івано-Франківськ, Львів, Рівне і Київ. Цей живий ланцюг був довжиною 770 кілометрів, а його учасники були з різних куточків України, зокрема із Харкова та Донецька, тоді там було приблизно 5 мільйонів людей, які показали цю справжню силу єднання і відсутність страху.

І, безумовно, ключовим моментом та остаточним і незворотнім пунктом до свободи України стала Революція Гідності, яка врятувала нашу країну від встановлення тоталітарного режиму та суттєво зміцнила демократію. Саме ті події показали кремлівському узурпатору, як спрацьовує справжня народна єдність і взаємодопомога, саме це настільки злякало його, що він розпочав військову агресію проти України в 2014 році, коли був окупований Крим і Донбас.

Війна змусила нас всіх швидко адаптуватися до нових реалій та обставин. Це дійсно змінило кожного українця та суспільство в цілому, але не тільки на гірше.

Наша вдача така, що навіть у найскладніших ситуаціях і найгірших умовах ми починаємо діяти і не чекаємо на зовнішню допомогу. Так було під час Євромайдану та Помаранчевої революції, так відбувається і зараз. Нас підсилює наша «фірмова» національна впертість, бо попри агресію та всі жахи ми віримо в краще майбутнє. Ми українці, а тому точно не здамося і не відступимо. Ми стали ще більше цінувати свою країну і все, що маємо. Гадаю, що в нас є так звана суспільна довіра – відчуття сильного і дружнього плеча поруч, яке може підтримати і допомогти. І це, звісно, наші солдати. Щодня ми дякуємо нашим сміливим воїнам за захист України, за те, що ми можемо жити, працювати, навчатися. Саме вони, захисники уславили Україну на світовій арені.

Нашою країною надихаються, про неї говорять. Тому ми ще більше пишаємося рідною землею, ще дужче б’ємося за неї. Війна наголосила на справжніх цінностях для кожного з нас. Ми навчилися співпереживати, підтримувати один одного.

Безперечно, що і завдяки підтримки західних друзів, ми продовжуємо стримувати одну з найчисельніших армій світу, але і ми самі, українці, ладні віддати все, що маємо заради волі, тож люди своєю взаємодопомогою рятують своє майбутнє. Прагнення і дії небайдужих людей, захисників, людей, які підтримують армію і розбудовують країну в тилу. Саме зараз формується найміцніша нація, у цей період труднощів і втрат, це випробування українського народу, яке він витримує з честю.

Сьогодні українці об’єднані як ніколи, бо покірно мовчати не вміють. Кожен з нас на своєму власному «фронті» самовіддано воює за свою країну як волонтер, учитель, учень, рятівник.

Наш народ працьовитий і добрий, але може бути і безпощадним до ворогів. Тому ми об’єдналися та зосередили всі свої загальні зусилля для цієї боротьби. Вся Україна зараз – ніби як один організм, де все згуртовано з однією головною метою – перемогти.

Волонтери стали тим самим тилом, який щодня підтримує наші Збройні Сили та допомагає постраждалим під час війни. Кожен з нас може допомогти – навіть маленький донат на 10-20 гривень має значення. Отже, головне завдання – це не втрачати єдність і віру, бо ті, хто нас рятує і захищає потребують цього так само, як наші легені повітря, щоб дихати і жити далі. Саме наші оборонці надихають нас, вони щомиті ризикують своїм власним життям, здоров’ям, щастям і якісно виконують свої бойові задачі – у тому числі завдяки нашій підтримці. Все тісно взаємопов’язано.

Ми всі маємо чимало роботи попереду для подальшої відбудови, але наразі нам потрібно докласти максимум зусиль заради головної мети – збереження нашої держави і перемоги. І ми продовжуємо рухатися, виборювати.

У війні розумієш, що найцінніше – це життя, свобода, а ще людська підтримка і допомога, саме разом ми здолаємо будь яке лихо. Важливо не втратити цю надію, коли все навколо палає, а сила народу вимірюється його єдністю, тож ми сильні, коли об’єднані для спільної мети. Навіть діти долучаються до волонтерського руху. Особисто я і з моєю подругою багато разів брали участь в ярмарках, де зароблені кошти донатили для наших воїнів, тому я вважаю, що будь-яка допомога безцінна.

Вся моя родина часто переказує кошти для української армії.

Я вірю, що хоч і важкий шлях перед нами попереду, але нас все одно чекає щасливе і вільне життя. Вистраждане, виборене і саме тому дорогоцінне для кожного з нас. Іншого шляху в нашого народу немає! Майбутнє належить нам, і разом ми зможемо зробити його кращим, світлим, яскравим! Переможемо! Слава Україні!