Юзва Сніжана, 11 клас, ККЗЗСО "Луцький ліцей №2 Луцької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вознічук Світлана Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Світ змінюється після кожної прочитаної книги. Відома істина, бо людина спершу пізнає життя саме так. А література, за мудрим висловом Ірини Фаріон, – це моделі поведінки, світогляд, переконання, ментальність нації. Ось так і я пізнавала цей світ: через книжки, спілкування з ровесниками, дорослими. До 24 лютого 2022 року…

Цей день, мов рентгенівський промінь, показав усьому світу, що означає «українець», «Україна», що таке добро і зло. Змінилося життя усіх нас водночас.

Війна постукала в наші двері. Усе, чого я вчилася в житті, раптом постало у всій відвертості переді мною. І ось уже протягом трьох років українці доводять собі і світові: «Ми – нація непереможних!» Наскільки були не готові до нападу росії, настільки швидко українці мобілізувалися, об’єднавшись у міць ЗСУ, волонтерський рух. Ми боронимо свою землю серцями, силою духу, нескореністю і щирою відданістю Україні.

А як інакше? Бо ми – нація, народ, якого «правди сила ніким звойована ще не була». Здається, саме про наше сьогодення написав Павло Тичина ці пророчі слова.

Хижа, люта, темна сила вчинила злочин проти миролюбного, працьовитого і світлого народу. Багатовікова історія цього протистояння є підтвердженням людиноненависництва росії та шляхетного героїзму народу України. Я з гордістю свідчу: українці – нація людей з глибокою совістю. Здатність чинити опір  загарбникам, боротися за життя й незалежність, виживати у скруті, зберігати нашу культуру і духовність – ментальні риси українства. «Ми –унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є», − зі знанням справи каже Ліна Костенко, наша національна берегиня.

Я не раз замислювалася над питанням: як же нам вдається чинити опір знавіснілому ворогу, що має потужні воєнні ресурси, переважає нас чисельністю, залучає найманців до своєї чорної справи?

Гадаю, що знайшла відповідь: вона в дієвому добрі. У посланні до римлян апостол Павло говорив: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром». І це добро виявляє себе у справах. Кожен з нас робить те, що може. Але служить справі миру, справедливості, гуманізму.

Поетеса Ліна Костенко в «тиші мудрої задуми» пише величальну пісню нашому воїнству. Художник Олег Шупляк, автор незбагненно красивої мальовничої України , свій талант направив проти ворожої нечисті. На його полотнах рідна нам земля та її люди ведуть справедливий бій за право жити, радіти, ростити дітей. Зворушливою є історія добродійства військового волонтера Григорія Янченка, безногого інваліда, що на своєму візку об’їздив усю Україну і зібрав мільйони гривень для допомоги ЗСУ.

А наші відважні й невтомні жінки-українки! Вони готують страви, консервацію, окопні свічки для фронтовиків. Згадую бабусеньку, яка розпускала свої кофтинки і в’язала шкарпетки і рукавиці хлопцям на фронт.

Інша старенька біля розбомбленої хатинки у вцілілій дивом печі на Великдень 2022 року пекла пасочки і роздавала односельцям. Згадується і той вияв сили милосердя й доброти, коли в перші дні війни наш обласний драмтеатр та РАГС перетворилися на пункти прийому гуманітарної допомоги. Вони працювали з ранку до ночі.

Люди несли все, що могло допомогти воїнству і тим, хто все втратив: їжу, медикаменти, воду, одяг, медикаменти, засоби гігієни.

Вражали силою співчуття наші друзі-європейці, бо надавали притулок біженцям, споряджали гуманітарні вантажі. Це була така щира, добросусідська допомога нашій землі, що захищала світ від російського нелюда, агресора, і демонструвала: «Ми на боці добра і світла». А кат, відчувши смак крові, нищив і вбивав, грабував безборонних цивільних…

Ми живемо у важкий час, несемо великі втрати, на захист України стали її кращі сини. Вони для нас – Герої. Серед них і мій татко, не військовий за фахом, а кухар. Він пішов влітку 2022 року добровольцем на фронт.

Ми всі чекаємо його і молимося за нього. А сільська громада в Горохівському районі, звідки тато родом, щороку готує передачі для нього й побратимів на фронт. Це так зворушливо і тепло, як батьківське благословення. Мої роки в старших класах пройшли під знаком війни: хвилювання за тата, нічні тривоги, уроки в укритті, дистанційне навчання. Шкода…Але є інший бік в цій ситуації. Мій ліцей активно волонтерить: благодійні ярмарки, листи захисникам, патріотичні прикраси, закупівля дронів, генераторів, ліків для потреб фронту. Ми й досі це робимо, а ще плетемо сітки, «кікімори», робимо окопні свічки.

Ця робота об’єднує нас усіх – від найменших до випускників, вчителів, батьків. Ми почуваємось великою родиною.

Захоплююсь і радію, бо нас об’єднує й робить кращими бажання бути корисними, відчувати свою причетність до спільної благородної справи. Ми тепло зустріли діток, які приїхали до Луцька з окупованих територій. Зробили все можливе, аби вони без остраху зустрічали кожен новий день, знайшли тут друзів. А ще в нашому будинку з’явилась нова сусідка – молода жінка з двома маленькими дітьми, вони приїхали з окупованої Луганської області. Всі ми намагались допомогти їм, несли овочі, фрукти, допомагали  доглянути малечу, підтримували і заспокоювали.

Оця щира гостинність, прагнення доглянути малечу, підтримували і заспокоювали. Така доброта – свідчення широкої душі наших людей.

Я бачу стільки прикладів милосердя й доброчинності, що розумію: світ розділився надвоє. З одного боку – тоталітарні режими та їх вожді з кривавими мріями, злочинними діями, а з другого – цивілізований, демократичний світ з вічними цінностями гуманізму, чесності, вірності Божим заповідям.

Один з моральних авторитетів сучасності Блаженнійший Любомир Гузар якось в інтерв’ю зауважив: «Серед нас багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро».

Отож, добро – не лише моральна категорія, а вибір шляху. Вибір свідомих своєї місії людей, сповнених бажанням берегти цей світ, примножувати його красу і духовність для прийдешніх поколінь. От я і прийшла до думки: наша непереможність – це сила доброти. Якщо скласти з усіх пазлів беззастережного добра, шляхетного служіння народу, героїзму наших захисників єдину картину, то вона буде зворушливо-прекрасною і назва її буде  – «Перемога»! Хай буде так…