Руско Ірина, вчитель, Бережницька гімназія Новицької сільської ради Калуського району

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна принесла в наше життя не лише біль і втрати, але й безліч нових уроків. Найціннішим з них стала сила допомоги. Війна показала, як важливо не залишатися осторонь, як одна маленька дія може стати рятівною для іншої людини, а взаємопідтримка стає тим рушієм, що допомагає триматися на плаву, навіть коли здається, що всі сили вичерпано. Як вчителька, я маю можливість спостерігати, як допомога перетворюється на справжню силу, здатну змінювати не лише окремі долі, а й всю нашу країну.

І хоч війна забрала багато, вона подарувала нам і нову надію - на те, що разом, підтримуючи один одного, ми здатні відновити і нашу країну, і самих себе.

Щовечора, коли я лягаю спати, мої думки повертаються до всього, що сталося за ці роки війни, до всіх труднощів і викликів, які ми пережили. Але, незважаючи на болючі моменти, я все частіше думаю про силу допомоги. Вона стала тією основою, на якій ми тримаємося, тим фундаментом, що дозволяє пережити найскладніші часи.

Моя робота вчительки завжди була більше, ніж просто навчання. Це була справжня місія - допомогти дітям не лише здобути знання, а й знайти опору у важкі моменти.

І навіть під час війни, коли на зміну звичайним урокам прийшли уроки виживання, ми продовжували разом. Ми підтримували один одного, допомагали не тільки в навчанні, але й у збереженні морального духу. Я бачила, як моя школа стала тим місцем, де кожен - від учня до вчителя - знайшов підтримку. Діти більше не приходили до класів просто для того, щоб вчитися. Вони приходили, щоб разом зі своїми однокласниками обговорювати свої переживання, ділитися думками та емоціями, які були так важливі для їхнього емоційного здоров’я. У ці моменти я розуміла, що сила допомоги не завжди вимірюється лише конкретними вчинками. Іноді достатньо просто бути поруч, вислухати, підтримати. Це, без сумніву, врятувало багатьох з нас.

Але найцінніше, що я помітила, це те, як підтримка стала взаємною. Кожен учень, кожен педагог був готовий допомогти. Навіть у найскладніші часи, коли ми всі були виснажені і психологічно, і фізично, ми підтримували один одного.

Я згадую моменти, коли ми, зібравшись разом, проводили волонтерські акції, намагаючись підтримати тих, хто потрапив у складні ситуації. Я пишалася тим, що ми стали справжньою командою, яка підтримує і захищає один одного, незважаючи на всі труднощі війни. Але підтримка не обмежувалася лише школою чи моєю родиною. Я бачила, як ця сила допомоги поширюється на все суспільство. Українці, які стикалися з болем і втратою, не відступали. Вони допомагали одне одному, об’єднувалися для спільної мети. Друзі, знайомі, навіть незнайомі люди стали на допомогу один одному, не питаючи, не чекаючи нічого взамін. І це була справжня сила. Тому що кожен маленький акт допомоги, кожне добре слово чи допомога стали частиною того великого руху, що наближає нашу перемогу.

У моїй родині допомога стала не просто звичкою, а справжнім життєвим принципом. Ми, як і всі українці, були змушені пристосовуватись до нових реалій.

І кожен день ми знаходили можливості допомагати: хтось готував їжу для військових, хтось займався волонтерством, хтось просто підтримував тих, хто переживав складні часи. І це все стало тим цементом, що зміцнює нашу націю в ці важкі часи. І, як вчителька, я не можу не відзначити важливість допомоги, яку я отримала від колег, учнів, їхніх батьків. Це було саме те, що допомогло мені пережити найважчі моменти війни. Разом ми здолали всі труднощі, бо ми не залишалися самі у своїх переживаннях, ми підтримували один одного і рухалися вперед.

Сьогодні, коли я думаю про те, що нас чекає після війни, я не маю жодних сумнівів, що наша єдність і сила допомоги допоможуть нам відбудувати країну.

Це не просто повернення до будівництва нових шкіл, лікарень, доріг. Це відновлення зв’язків між людьми, зцілення від ран, які війна залишила в наших душах. І кожен, хто на своєму місці робить навіть найменший внесок, допомагаючи іншим, є частиною цієї величезної справи.

Моя мрія - бачити нашу країну відновленою, сильною, єдиною. Це буде країна, в якій люди будуть допомагати одне одному так само, як вони допомагали протягом цих складних років. І я вірю, що завдяки силі допомоги, завдяки тому, що ми стали однією командою, ми здолаємо все. І перемога буде наша.