Коли почалася війна, я була на роботі в Київській області. Раптом за вікном щось сильно бахнуло, шибки затремтіли. Я не зрозуміла одразу, що це. Потім посипалися новини? і в голові почалася паніка. Ніхто не знав, що робити, куди тікати. Було дуже страшно. З першого дня почалися обстріли. Ми чули, як гримить у різних частинах міста. Моя донька була в Луганській області. Світло у неї зникло відразу, потім не стало води. Магазини закрилися один за одним. Аптеки були порожніми. Іноді здавалося, що зараз снаряд потрапить у будинок доньки.

Згодом моя донька виїхала, але інші мої діти залишились в окупації. 

Нині ми в іншому місці, але душа залишилася там. Я хочу повернутись і просто спокійно жити. Без страху.