Перший день війни був дуже страшним. Вибухи гриміли поруч, а я не знала, куди бігти і що робити. У місті закрилися всі магазини, аптеки теж не працювали. Вода ставала рідкістю, і часто її просто не було. Було важко навіть вийти на вулицю через постійні обстріли. Люди боялися виходити з дому, і я не була винятком. Залишалася вдома, намагалася зберігати спокій, хоча страх не відпускав. З кожним днем ставало все важче, але надія на мир не покидала мене.

Я мріяла про тихі дні, коли можна буде спокійно жити. Чекала, що все це швидко закінчиться.

Люди допомагали один одному, наскільки могли. Ми всі мріяли, щоб повернулися нормальні дні, щоб війна залишилася у спогадах. Ніхто не хотів цієї біди, але вона стала частиною нашого життя. Щодня було важко боротися зі страхом і невідомістю. Часом здавалося, що сил немає, але треба було триматися. Сподіваюся, що скоро війна припиниться, і ми зможемо почати все заново.