Лялька Анастасія, 9 клас, Перещепинська гімназія "Крок" Перещепинського ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лялька Альона Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Надія дає нам крила…

Любов піднімає в небо…

А Віра вказує шлях…

Соломон

Ми живемо під час війни. Чи могли ми уявити, що таке буде? Звичайно, ні! Та все ж … Що маємо… За одинадцять років війни та більше ніж три роки повномаштабного вторгнення «братнього» народу: тисячі вбитих мирних жителів нашої країни, а головне, що гинуть діти, які не бачили життя; біль і розпач людей, які втратили власне житло; розпач тих, хто змушений покидати власний куточок і їхати у невідомість; втома наших воїнів, які боряться кожну хвилинку з ворогом, відвойовуючи кожен клаптик рідної України… Та я вірю в те, що тільки в єдності ми зможемо подолати ці страшні часи для нашого народу.

На жаль, майже кожна українська сім’я переживає цей страшний етап в своєму житті… Чому саме наш народ? Для чого це нам?

Я вважаю, що ми самі можемо дати відповідь на ці питання. Для того, щоб ми переосмислили ставлення один до одного, до свого  життя. Адже погодьтеся, що люди живуть так, ніби вони не мають ні рідних , ні сусідів. Чому так? Але тільки тоді, коли люди навчаться допомагати один одному, підтримувати, наше життя зміниться…

В моїй родині тато перебуває у війську вже три роки. В його житті були різні ситуації, звичайно нам він про них не розповідає, так певні фрагменти, але і від них стає моторошно.

Та на початку, 2022 році, коли мій тато перебував на захисті Бахмута ми пережили страшні часи. Це постійний стан невідомості, бо батько не мав змоги виходити на зв’язок. Це постійне чекання дзвінка від нього, що він живий… Так минав час… І от на початку березня 2023 року тато зателефонував мамі і сказав, що їх виводять і дають можливість трохи відпочити. Чи не могли б ми приїхати до нього в місто Козятин Вінницької області, бо саме там вони були на ротації? Мама повідомила нам, що ми їдемо до тата на декілька днів. Зібралися і рушили потягом. Татко нас зустрів на вокзалі о 5-й ранку. Мій маленький братик (на той час йому було 3 рочки) спав, та коли він почув голос тата, прокинувся і міцно його обійняв. Це було дуже зворушливо, бо у тата я побачила сльози, він їх швиденько обітер і ми пішли…

Його було не впізнати:  він дуже схуднув, зморений, очі були переповненні якимсь смутком і втомою, але на устах була усмішка. І він сказав: «Я думав, що ви не зможете приїхати, але зараз я знаю, що комусь потрібен, потрібен своїй сім’ї».

Ці слова ми будемо обговорювати ще не раз, бо тато завжди наголошує на тому, що людину в цьому світі тримають рідні. Він вчить нас з братиком підтримувати один одного і допомагати. І тепер я розумію, що для тата в той момент це було дуже важливо, щоб його рідні підтримали, він знав заради кого йому жити і боротися далі. І зараз я добре усвідомлюю, що цей момент був для нашої сім’ї дуже важливим, і для татка особливо. Адже потім він розповість історії, коли його побратимів кидали дружини, вони розлучалися. І ці солдати втрачали мотивацію і віру в себе, в свої можливості.

Тому як би це пафосно не звучало, але міцна сім’я - це запорука успішної країни. І це ще раз дає розуміння того, що коли тебе підтримує твоя родина, то людина може все. Коли в тебе вірять, то мрії твої збуваються.

Я бажаю кожному віри в серцях, доброти, і підтримки один одного, адже нам це зараз дуже потрібно. Залишатися людьми щирими і відкритими, і тільки тоді ми зможемо пережити всі біди, які є у нас. Бережіть один одного і  Україну!

Сім’я

Дружня, щаслива,

Живе, насолоджується, підтримує,

Мріє про світле майбутнє.

Родина.