Бибко Максим, 2 курс, Слов’янський фаховий коледж транспортної інфраструктури

Вчитель, що надихнув на написання есе - Плоха Вікторія Леонідівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна, яка розпочалася 2022 року, значно змінила моє життя .З одного боку - це жахливі події, які хочеться забути назавжди, а з іншого - таке злодійство проти людства забувати не можна. Я на собі відчув жахи війни, тому намагатимусь усіма силами в майбутньому не стикатись з цим. Мені здається, що в такий важкий час, починаєш дивитися по-іншому на багато речей, а саме, на людей. Я погоджуюсь з тим, що багато хто зняв з себе маску і показав себе з зовсім іншої сторони.

Боляче від того, що є  такі близькі люди, від яких не чекав підступу, а саме вони перші в критичній ситуації зрадили.

Селище Ярова Донецької області, в якому я народився і проживав, було окуповане російськими військами у травні 2022 року. Збройні Сили України звільнили селище 19 вересня 2022 року. Таким чином час окупації становив близько чотирьох місяців. Хтось може подумати: лише чотири місяці. А нам цей час здавався вічністю: вибухи скрізь і повсякчасно, страх, важкі умови існування, безнадійність. Але обставини, у яких ми опинилися, дуже об’єднали нас. Підтвердженням цього є багато факторів.

Найемоційнішою подією, яка перевернула мій світогляд на той момент, це та, коли сусідка пригостила нас справжнім хлібом. Це була найсмачніша їжа за все моє життя.

Я це зрозумів тільки тоді, коли більше двох місяців не бачили хліба. Вона поділилась з нами половинкою буханки, яка їй дісталась великим чудом. Свої емоції я навіть передати не можу… Зараз уже забувається, а тоді… Сльози душили… Хто б міг подумати, що у своє чотирнадцятиріччя я не то що торта не матиму на столі, а навіть хліба не буде.  Це доказ того, що ми не завжди цінуємо те, що маємо. Аргументом на користь моєї думки може бути те, що в  повсякденному житті ми губимо цінність, здавалося б, звичайних речей. Переосмислення приходить часто вже з великим запізненням.

Були також присутні і негативні моменти. Наприклад, коли горів сусідський будинок, далеко не всі прийшли на допомогу. Хоча невідомо було, що могло трапитись з кожним наступної миті і хто потребуватиме допомоги оточуючих.

Під час окупації, я намагався не залишатися осторонь і допомагати всім,  кому зможу. Це були родичі, сусіди та друзі. У нас не було ні світла ні зв’язку, а це дуже ускладнювало наше існування під час постійних обстрілів. Фізична чоловіча допомога потрібна була всім. Я носив людям воду з криниці, бо водогін був перебитий, косив траву для худоби, носив з лісу і рубав дрова для приготування їжі. За це жінки були мені дуже вдячні.

Взаємодопомога в першу чергу виражалася  в тому, що ми  ділилися всім, що мали, особливо продуктами харчування. Це було найцінніше в ті важкі часи. Єдність - наша сила!

Дуже важко не втратити людське обличчя, коли навколо ворог, обстріли і постійний страх за життя. Разом ми вижили і дочекалися повернення ЗСУ. Після цього підтримка військових, волонтерів і всіх небайдужих повернула нас до майже нормального життя, наскільки це можливо в умовах війни.

Ця допомога триває і досі, за що ми дуже вдячні.

Висновок, який я можу зробити – це те, що людина може вижити без сучасних благ цивілізації, тільки б у країні панував мир.