Башова Ангеліна, 8 клас, Звенигородський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Безносюк Тетяна Олексіївна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Повітряна тривога! Ще покрита міцним сном Україна сколихнулась від вибухів. Чи це сон? Чи це марево? Ніхто не вірив, ніхто й не уявляв. Усі займалися щоденною роботою, а потім спокійно лаштувалися до сну. Це, мабуть, остання ніч, ніч 23 лютого 2022 року, ніч ще без вибухів, без ракетних влучань, без пострілів, звичайна зимова ніч, оповита тишею. 24 лютого 2022 року - дата, яка змінила все: життя, історію, забрала й забирає тисячі життів, забрала дитинство. Малеча, ще зовсім недосвідчена, пізнала війну, пізнала нещастя та страждання, старенькі із жахом згадали події Другої світової війни. Це кровопролитне вторгнення поневолило багато тисяч людей.

Ранок кожного українця того дня - це страх, фільм жахів, який і не уявлявся у реальному житті. Шум літаків, який донедавна був утішний, перетворився на безперервне пекло. російський диктатор заявив про початок «спеціальної військової операції в Україні».

Перші влучання по Луганській, Харківській, Сумській, Чернігівській, Київській та Житомирській областях. В Україні впровадили військовий стан. Паніка охопила кожен будинок. Люди сиділи у холодних, похмурих та темних підвалах. Багато залишилися без їжі, води, але з вірою у перемогу. Це був початок гри на виживання. Це було божевілля! Мирні люди гинуть, а диктатори криваво посміхаються...

Але весь світ знає, що українців так просто не зламати! Це ми майже кожне десятиліття виборюємо власну незалежність, це ми стоїмо на боці правди та свободи.

Ще з першого дня війни до лав Збройних Сил України вступило надзвичайно багато людей. Українці міцно стоять на захисті держави й до сьогодні. Кожен воїн щодня ризикує власним життям, і, на жаль, щодня ми несемо величезні втрати. Ніхто вже не зможе загоїти і згладити того болю, який українська нація відчула на собі. Кожна втрата та кожна перемога буде пам'ятатися і ніколи не загине у наших серцях. Звісно, з початком повномасштабного вторгнення відчувалася нестача зброї, не вистачало й прихистку, адже ніхто не міг передбачити, на що піде ця ворожа нелюдська країна.

Початок війни вразив не лише Україну, а й цілий світ, однак кожна країна непокоїлася за власну безпеку. Колективно країни Європейського Союзу розпочали допомагати Україні.

Польща-держава, яка перша підтримала Україну. Мільйони українців покинули власні домівки, а їхнім прихистком стала саме Польща. Вона зустрічала українців гарячими напоями, солодощами, безкоштовним житлом і теплими речами. Польща вдалася до багатьох заходів з метою покращення становища інтегрованих українців, зокрема запровадила безкоштовний проїзд польською залізницею, створила україномовне радіо, надала право на безкоштовне медичне обслуговування.

Ця країна не лише допомогла коштами, а й передала військову допомогу: міномети, боєприпаси до них, безпілотники та інше озброєння.

За весь час повномасштабного вторгнення у гуманітарній та військовій допомозі лідирує США. Уряд купував озброєння і матеріальні засоби для України, витрачав кошти на навчання українських військових. Американська розвідка надає дані, які допомагають українській армії планувати стратегію війни.

Не поступається лідерством і Німеччина. З початку війни вона показала себе, як вагоме та міцне плече підтримки для України.

Одним з основних напрямів німецької допомоги є протиповітряна оборона. Вона також передає нашій державі артилерію, дрони, бойові броньовані машини тощо. Тому, ми надзвичайно вдячні кожній країні, яка підтримала нас, адже без їхньої допомоги, ми б не змогли ефективно нищити ворога та оборонятися.

Уже у 2023 році Україна почала підтримувати рівновагу і захищатися, а інколи проводити й наступальні дії. Цього ж року підтримка для України невпинно продовжувалася.

Естонія, хоча і невелика держава, та виділила не найменшу допомогу серед європейських країн. Вона надає дуже багато боєприпасів, підтримує матеріально, забезпечує біженців житлом. Прем'єр-міністр Естонії вважає, що майбутнє залежить від України, тому зауважив, що ми завжди можемо розраховувати на їхню підтримку.

У 2024 році Україна поступово налагоджувала власні внутрішні справи, деяка частина українців повернулася й продовжила працювати на користь держави, що покращило стан економіки.

Ми все ще боролися, боролися за власну неньку Україну й думали, що кожен день усе ближче веде нас до Перемоги, до становлення могутньої, сильної та незалежної держави, що й робимо дотепер. Проте, 2024 рік не став для нас кращим, ситуація на фронті залишалася складною. Військова допомога різних країн залишається, проте не кожна, звісно, готова фінансувати й підтримувати Україну весь час, тому ми поступово повинні переходити на самозабезпечення й виготовляти власну зброю, чим наразі й займаємося.

У новинах часто можна побачити про певні нові розробки українців. Наш народ надзвичайно винахідливий, тому ми не залишимося без геніальних ідей.

2025 рік розпочався теж тривожно, російські атаки по мирному населенню не припинялися й не припиняються до сьогодні. Ми й дотепер отримуємо допомогу від різних європейських країн, проте, як було передбачувано, їхня економіка не може витримувати такого натиску, тому ситуація не з кращих, допомога скорочується, але занепадати духом зовсім не час, за всі роки війни ми викарбували у власних очах  справжню стійкість та незламність і будемо надалі боротися за власні права та свободу слова.

Війна - чи це справді необхідність, чи це все заради території, яка принесе лише матеріальні збагачення і потішить диктаторські амбіції?

Та хіба нікого не турбує, що знаходиться під тією землею? Це поховані заживо люди, це діти, які просто гралися на подвір'ї, це дорослі, які плідно працювали, це просто люди-мирне населення держави. То за що? За які провини чинити з нами так жахливо?

Та в сучасному світі чомусь нерозумні диктатори витрачають кошти на війну, тішачи своє его. Власне, країни-імперії не звертають уваги на внутрішню кризу, турбуючись лише про зовнішню політику. Чомусь саме люди знищують життя одне одного, хоча вони народжені для любові й милосердя. Людство змінюється, з кожним роком ми все глибше закопуємо людські цінності у глибини, глибини-темні й вузькі. На жаль, втрачати ці надважливі цінності-лихо!

Ми не знаємо, як будуть чинити наступні покоління, проте ми повинні бути певні, що не станемо причиною майбутніх війн, що не закладемо зло і ненависть, щоб потім не було соромно та не були покарані наші душі за це.

Війна в Україні - пекло, це нічим не обґрунтована російська агресія. росія, яку донедавна ми вважали братерською країною, перекреслила й знищила нашу довіру й повагу, втоптала власну гідність у болото. Її майбутнє затьмарене. Санкції поступово поглинають її економіку, тому впевнено можна сказати, що на цю агресорку чекає занепад і крах.

Ми ще більше загартувалися, ми стали незламними, сильними і витривалими. Ми боролися, боремося й будемо боротися!!! За словами Ліни Костенко: "Україна- це супер. Україна- це ексклюзив". Ми нація незламних, сильних, незборимих. Слава Україні!