Коли почалася війна, мені було дуже страшно. У перший день я була вдома, і навколо лунали вибухи. Росіяни наступали швидко. Страшно було залишатись на прикордонні. Магазини та аптеки швидко закрилися, лікарні перестали працювати, а дитячі садки та школи не відкрилися. Це було важко усвідомити - таке почуття, що все довкола руйнується і не повернути. Мого сина забрали на війну, я досі не може від цього відійти. 

Згодом обстріли ставали все сильнішими, будинки та дороги руйнували мінами та снарядами.

Було страшно дивитися, як наше село перетворюється на руїни. Я виїхала з села. Сподіваюся, що незабаром настане світ, і все повернеться на свої місця. Дуже хочеться знову бути щасливою як раніше. Чекаю сина додому, більшого мені не треба.