Війна почалася рано-вранці. Я прокинулася від сильного гуркоту й одразу зрозуміла - це війна. Було дуже страшно. Магазини й аптеки закрилися. На вулицях нікого. Продуктів не було, купити навіть хліб було неможливо. Усе стало по-іншому. Ні плану, ні спокою. Я багато думала - за що це все? Хто придумав, що можна руйнувати чуже життя? Постійно було відчуття тривоги. Жодного дня без страху. Іноді здавалося, що просто не витримаю.

Дуже тисне невідомість. Не знаєш: чи буде ще завтра, чи буде твій будинок стояти. Живеш у підвішеному стані. Снаряди падали недалеко. Я боялася, що може прилетіти і до мене. Часто було дуже гучно. Я не поїхала. Вирішила залишитися. Тут мій дім. Тут усе, що в мене є. Я не можу просто так це кинути. Дуже чекаю миру. Хочу просто тиші. Щоб знову можна було спати і не боятися.