Ніколайчик Єлизавета, 14 років

Переможниця конкурсу есе 2025, 3 місце

Академічний ліцей «Європейський» Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ганага Наталія Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Теплі спогади… Як я люблю гортати сторінки сімейних альбомів тихими вечорами і слухати цікаві історії матусі та бабусі про їх дитинство, юність. У цих спогадах та пожовклих фото ціле життя. Є у мами шкільний альбом, весь списаний побажаннями вчителів та однокласниками. Одним із вечорів ми сиділи і сміялися над моїми дитячими витівками, коли я обожнювала теж писати в цьому альбомі про себе. Раптом переді мною промайнуло фото, яке здалося мені знайомим. Із нього поглядала усміхнена дівчина з копною рудого волосся.

Я згадала, що це тьотя Марина. Вона мене завжди заспокоювала в дитячій поліклініці, де працювала медичною сестрою, бо я тоді дуже боялася тих візитів до лікарів.

Поцікавилася її сьогоденням. Матуся знайшла її сторінку у фейсбуці і просто сказала: «Погортай. Ти все побачиш і зрозумієш». Я цілий вечір читала пости. Потім ще. І ще. Багато думала і щось таке болюче щемило в серці. Яка сила духу у цієї прекрасної, рудоволосої жінки…

Лютий 2022… Здається, що він триває і досі. Одна – єдина секунда й усталене життя змінилося. Найрідніші люди тьоті Марини: двоє синочків і чоловік стали на захист неньки України.

З перших хвилин, не ховаючись, не чекаючи повістки. Почалися безкінечні години, дні, місяці хвилювань. Тільки уявіть, як це жити з постійною думкою «живі». Не спати і думати. Чекати звісточки або дзвіночка. Небо сколихнулося від журби і впало на землю – матінку жіночими сльозами. Один телефонний дзвінок і життя жінки поділене навпіл: «Ваш син загинув, захищаючи поранених побратимів». На плечі матері лягла важка ковдра, а всередині ніби випалене чорне поле. Невимовний біль, крик, вирване серце з грудей. Я не знаю скільки треба сили, щоб пережити горе від втрати рідної дитини. Синочка, якого носила в лоні, народила, пестила, пригортала. Отак одна секунда перевертає все навкруги і не розумієш, як бути далі. Як змусити себе жити?

Високою ціною ми платимо за всій шлях бути вільними. Роман Яременко, так звали її сина. А фронтові друзі кликали «Поет», бо писав вірші.

Пробач, мамо, ти в цьому не винна!

Дитячий час як сокіл пролетів.

Тепер я, мамо, зовсім не дитина.

Тепер я воїн – син своєї країни.

Болючими і гіркими стали дні, свята оминають дім, а в голові тільки одна думка: «Не повернеться, не прийде. Буде зустрічати серед хмаринок своєї весни».

Здіймає очі до променистого неба і відчуває погляд сина – янгола: «Ти не плач, мамо. Тут таких багато. Сядь за стіл, запали свічечку, помолися. За всіх, хто пішов у безвість та живих, що наближають нашу перемогу. Я уві сні до тебе доторкнуся. Пробач, рідненька. Тримайся…». І тягнуться дні і ночі, коли видима, але й ні. Знебарвлена, розчавлена, але існує. Коли є на роботі, і в хаті, і в спілкуванні, але чомусь більше себе не чує. Все, як в тумані.

Тьотя Марина втратила свого сина два роки тому. Ви думаєте, що біль і і горе зробили свою чорну справу та зламали горду українську жінку? Ні! Вона кожного дня прокидається, збирає себе до купи по крихтам, закочує рукава і працює. Стала волонтером.

Сила допомоги матері Героя є неоціненною. Треба зібрати їжу, одяг, обігріти та нагодувати поранених у шпиталі, відремонтувати  фронтові машини для захисників. Сотні людей дякують цій мужній жінці за її добрі справи і знаходять слова підтримки для неї.  А вона у відповідь: «Хороші ви мої, вмійте дорожити кожним моментом. Обіймайте один одного, говоріть теплі слова, бо так хочеться сказати недосказане. Почути та побачити хоч разок. І стало б на серці тепло та затишно».

Цінуйте, коли не болить і здорові діти, є кому розповісти про свій сон або прожитий день, є про кого думати і кому думати про тебе. Моліться за тих, завдяки кому ми маємо свій дім та світанки.

Отак одна подія змінила всі і стала цілою історією звичайної рудоволосої жінки. Простої, незламної, сильної духом! Я щиро дякую їй за сина Героя і ще за двох її рідненьких мужніх чоловіків, які ціною своїх життів роблять все, щоб ми були вільними! Слава Україні! Героям слава!