Філоненко Тимур, 8 клас, Опорний заклад загальної середньої освіти імені Василя Стуса Краматорської міської ради Донецької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Крилевська Альона Сергіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

На мою думку, допомога іншим – важлива тема, яка завжди буде актуальною. Людина – соціальна істота, яка упродовж життя неодноразово звертається за підтримкою до інших. Ця допомога може бути як моральною, так і фізичною. Проте у певних ситуаціях саме своєчасна реакція та небайдужість здатні врятувати життя.

Я хочу поділитися історією про героїчний вчинок моєї мами, яка, попри загрозу для власного життя, врятувала дитину.

Це сталося п’ять років тому. Мама поверталася з магазину, коли попереду йшла молода жінка з двома маленькими синами-близнюками. Діти бавилися й відбігали від неї на велику відстань. Один з хлопчиків побіг на газон, де була багнюка, й мати стрімко рушила за ним. У цей момент другий хлопчик, який залишився наодинці, вибіг на дорогу, де загорілося зелене світло для автомобілів. Дорога була жвава й небезпечна для нього. Проте моя мама миттєво зреагувала – вона швидко наздогнала дитину, схопила її й зупинилася посеред дороги, чекаючи, поки машини об'їдуть їх.

Хлопчик плакав від переляку, а коли мама повернулася з ним на тротуар, заплакала й його рідна мати. Вона щиро дякувала за порятунок сина.

Коли я уявляю цей момент, я чітко бачу свою маму в образі Мадонни – вічної постаті в мистецтві, матері, яка намагається оберігати дитину від усього поганого, як у відомих скульптурах Мікеланджело. Тієї миті в її серці не було страху – лише рішучість і безмежна турбота. Вона стала символом захисту, материнства й моральної величі – не на полотні чи в мармурі, а просто посеред вулиці, серед звичайного міста.

Чи відчувала моя мама страх? Напевно, так. Але для неї життя дитини в той момент було найважливішим. Я переконаний, що якби ця ситуація повторилася зараз, вона вчинила б так само. Її вчинок – приклад справжньої мужності, небайдужості й внутрішньої сили.

Моя мама – надзвичайно відповідальна та дисциплінована жінка. Вона виховувала нас із сестрами в любові, порядку та взаємній повазі. У мене є дві сестри-близнючки, яким зараз по двадцять два роки. Змалечку мама привчала їх до того, що в публічних місцях потрібно завжди триматися поруч, бути слухняними й обережними. Вона була й залишається суворою, але справедливою. Дисципліна – це основа нашого родинного виховання, адже виховувати двох дітей одночасно було непросто. Сестри навчалися в загальноосвітній, мистецькій та художній школах одночасно, тому організованість була необхідною для формування їхніх особистостей.

Такі життєві цінності моя мама перейняла від своїх батьків. Її виховували бабуся й дідусь. Дідусь був військовим, тому чесність, порядність і вірність своєму слову стали невід’ємною частиною маминого характеру.

Цим вона навчає й нас – своїх дітей. Мій тато, який теж має військову професію, жартома називає маму «генерал у спідниці», але завжди ставиться до її думки з великою повагою. І я теж прагну бути схожим на своїх батьків – людей із твердим характером, принципами та добрим серцем. Отже, байдужість ніколи не повинна бути нормою. Лише щире бажання допомогти, навіть незнайомій людині, здатне змінити чиєсь життя. Історія моєї мами – приклад того, як одна мить може зробити людину героєм у найвищому значенні цього слова.