Смутняк Надія, вчитель, Рава-Руський ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Чорний Рено Трафік їхав дещо знищеною дорогою на схід. Батько віз різні пакунки для сина, що вже близько трьох місяців тримав оборону у тому, що колись називалося Золотим. Цілий бус смаколиків, одягу, взуття, засобів гігієни, малюнків від дітей і … любові рідних, коханих та друзів. Батько жив кожною хвилиною очікування зустрічі з сином… Автомобіль зупинили у Бахмуті, сказали, що далі вже ніхто не їде: там уже все взято в кільце. Треба чекати. Не відомо скільки. А краще залишити все привезене і їхати звідти, бо і це місто вже під обстрілами. Батько залишив усе. Сказав передати усе Олексію і хлопцям з його роти.

Через декілька днів виснажена, брудна, але жива прийшла група воїнів з цієї роти. Олексія серед них не було. Їм сказали: «Інших вже не чекайте».

Але через два дні прийшло ще декілька. Втомлені, у шкарпетках, що зрослися зі шкірою, як кроти, бо давно не бачили електричного світла. Без Олекси.

Уже немає Золотого, зруйновано вщент Бахмут, по-різному склалася доля тих, хто у ті дні дістався-таки до пакунків, що привіз батько( дехто вперше після кількох місяців на передовій помився з гелем з того буса, випив запашної кави, переданої з дому, запалив улюблену цигарку, прочитав вісточку від дружини й навіть повернувся додому у кросівках з того батькового автомобіля, який чекав на околиці Бахмута). Та не прийшов до батька Олексій.

Ця скриня добра й достатку, якою став для багатьох захисників Рено Трафік, так і не дочекався основного адресата.

А батько чекає досі. Чекає Олексія, який мав бути вчителем, який в окопах читав Кінга, який усіх запитав перед тим, як зателефонувати додому: «Що батько міг би вам привезти?». І коли хлопці вийшли з того жахіття, яке називають на війні «кільцем», кожен знайшов у тому Рено те, що замовив для них Олексій. Олексій, на якого й донині чекає батько.