Жили, працювали. Напрацювали на пенсію. Пенсія в мене маленька. Закінчилася робота - тягнемося на копійки. Усі на нервах. 

Початок війни для мене був шоком. Ми і плакали, і страшно було дуже. Переживали. Живемо тут і щодня слухаємо, як стріляють росіяни. Я їздила до доньки, а чоловік був удома. Потім я повернулася, бо йому важко самому. Зараз уже не виїжджаємо.

Медикаменти нам видають, бо чоловік – діабетик. Гуманітарну допомогу дають регулярно. 

Води в нас не було у 2022 році. Тоді не було й газу. Воду брали у сусідів у криниці. Діти виїхали. Усі переживають. Морально дуже важко. Все шокує. П’ємо таблетки заспокійливі, бо дуже складно все це переносити. Ми стараємося вдома сидіти, нікуди не виходити. Хочеться жити спокійно в старості.