Василюк Ірина, 8 клас, Поповичівська гімназія Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Мариньоха Віталій Іванович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У сучасному світі, де часто панують безладдя і стихія, несправедливість і невизначеність, зло і війни, найвищими формами  людського існування залишаються, на моє тверде переконання, співчуття та милосердя, допомога та підтримка. Зважаючи на життєвий досвід, стверджую: допомога – це не лише щось матеріальне, часто буває, що її сила проявляється у щирих словах підтримки, які зараз дуже важливі для всіх українців.

Війна розділила моє життя та історію українського народу на «до» і «після». Вона відлунює страшним, пекучим болем у серці кожного і кожної.

Нині допомога і милосердя – це те, чим ми можемо підтримати один одного, зменшити наші страждання, допомогти відновити чиюсь втрачену надію і подарувати комусь шанс почати щось нове. І навіть найменші прояви доброти і милосердя у житті мають важливе значення і  можуть змінити все.

Відчути на собі силу допомоги випало і мені. Коли почалося повномасштабне вторгнення рашистської орди в Україну, мій тато і дядько Віталій пішли  на фронт. Я з кількома родичами виїхала за кордон, у Польщу. Спочатку нас поселили в монастирі. А потім ми переїхали в село Нужець, де проживали уже протягом трьох місяців, там я відвідувала  місцеву школу. 

Мені запам’яталося на все життя, як незнайомі люди ділилися з нами усім необхідним.  Жити далеко від дому було важко. Щодня я згадувала рідне село, друзів. Емоції переповнювали мою душу і переливались у вірші:

Шукаю в тиші правду поміж слів,

Щоб світ в мені розквітнув і ожив.

Рідна земля – вогонь, що серце гріє,

В її красі душа моя зоріє.

Я бачу світло крізь туман століть,

Там правда про минуле отчої землі: 

Крізь бурі й війни пройде Україна!                                                                                                              

В моєму серці – воля, а в душі –родина. 

Україно, Україно, ти для мене єдина.

Україно, Україно, ти одна серцю мила.

Україно, Україно, ти для мене єдина!

Україно, Україно, ти одна серцю мила!

Улітку ми повернулися в Україну. Не встигла я переступити поріг дому, як мені повідомили, що дядько Віталій помер унаслідок тяжкого поранення на фронті. Похорон... Сльози… Багато сліз…

Здавалося, що життя втрачає сенс, але мої рідні та друзі довели: хай би що сталося, вони будуть завжди поруч. Життя продовжується!

Нещодавно разом з учителем Віталієм Івановичем ми реалізували ще один проєкт: створили за допомогою штучного інтелекту пісню на слова, які визріли у моїй душі там, далеко від рідної України. Пісню подали на фестиваль «Співай рідною» на радіо «Ethno. FM», що у Сакраменто (Каліфорнія, США).

Я дуже рада, що наша робота сподобалася слухачам з усього світу, свідченням чого є її лідируюча позиція на сьогодні у номінації «Пісні, створені за допомогою штучного інтелекту»

Тепер я намагаюсь гнати від себе тяжкі спогади, але одне мені відомо й запам'яталося точно: те, що у мене є «сьогодні», – це заслуга рідних і друзів, дядька Віталія і тата, усіх Захисників, які ціною свого життя та здоров'я боронять нашу Батьківщину, а також тих поляків, котрі допомогли моїй родині у скрутний час. Я щиро вдячна їм усім за це.

Світ рятують не лише політики чи армії. Його рятує сила добра і допомоги, кожна дрібна, майже невидима дія підтримки, якої ніхто не чекав, але вона з’явилася саме вчасно. Навіть найстрашніші часи змінює не наказ, а простягнута рука допомоги. І я простягую свою – комусь іншому. Хоча б для того, щоб колись уже наші діти сказали: «Ненависті, війні та злу - ні!»