Росіяни зайшли вночі. Першого ж дня стало зрозуміло: спокійно не буде. Я боялася не прокинутися вранці. Окупація тривала і все було незрозуміло. Магазини закрилися майже одразу. Ліків ніде не було, продукти зникли. Все, що раніше здавалося звичайним, стало недоступним. Було відчуття, що ми залишились самі. Я дуже переживала за рідну оселю, молилася, щоб вона не постраждала. Бойових дій у селі не було, лише окупація.

Мій чоловік хвилювався за майно, але було ясно, що життя важливіше. Я не хотіла їхати, але зрозуміла, що залишатися не можна. Довелось виходити пішли, з собою взяли собак та кішок. Все рідне лишилося там. Потім нас підхопили волонтери та довезли нас до Київщини. Я чекаю, щоб війна закінчилась. Зараз мене радують діти та онуки. Сподіваюсь на мир та закінчення війни.