Життя 25-річного Владислава Ковальчука відібрав російський обстріл Києва 18 січня 2025 року. Того дня на світанку, о 5.50, Владислав був на роботі. Коли пролунав сигнал повітряної тривоги, він попрямував в укриття, біг до метро станції «Лук'янівська», що через дорогу. Чоловіку не вистачило два кроки, щоби сховатися – російська балістична ракета влучила неподалік. Владислав отримав поранення від численних уламків й загинув біля метро.

Владислав народився у місті Овруч Житомирської області. З відзнакою закінчив Овруцький професійний ліцей. В Одеській юридичній академії здобув юридичну освіту. Жив у Києві. Працював охоронником у бізнес-центрі «Лувр».

Захоплювався спортом, зокрема любив єдиноборства і футбол. Обожнював квіти, які вирощував у своєї бабусі в селі Гладковичі на Житомирщині.

«Він був чуйною, позитивною людиною. З усіма завжди знаходив контакт і мав багато друзів; вони не можуть змиритися з тим, що Влада більше немає. Влад любив життя, приходив на допомогу іншим, ніколи ні в чому не відмовляв. Навіть тепер, коли він став Янголом, я відчуваю, що він допомагає і знає, коли нам важко… Як змиритись і як жити з болем втрати нашого Влада – ми ще не знайшли відповіді. Сльози, відчай, біль не покидають нас ...» – розповіла Тетяна, хрещена й рідна тітка Влада.

Владислава Ковальчука поховали в селі Гладковичі на Житомирщині. У нього залишились мама, тато, бабусі, дідусь, тітка, дядько, двоюрідні сестрички і двоюрідний брат, племінники та друзі.

Історія з instagram каналу Victims of russia.