У перший день війни почались вибухи. Так я дізналась, що почалася війна. Хоча в Костянтинівці ще з 2014 року було чутно гучні звуки. У місті закрились магазини та аптеки, не працювали дитячі садочки. Я не знала, що мені робити. Вирішила вивозити дітей із зони бойових дій. З рідними ми евакуювались на машині. Траса була забита, до Дніпра їхали п’ять годин. Потім я поїхала до Кропивницького. Важко було знайти квартиру, бо все дуже дорого.

Зараз мене ніхто не підтримує, я одна з двома дітьми. Тяжко виживати на чужині.

Донька хоче захищати країну, тому вступила в інститут МВС. Я дуже хочу, щоб закінчилась війна. Мені шкода дітей, які страждають кожного дня. Дуже прикро, що багато людей стратили все. Я мрію повернутись додому. Більше мені нічого не потрібно.