Страх був постійним супутником від самого початку. Після початку війни я не могла зрозуміти, як усе могло змінитися так швидко. Навколишні здавалися замкнутими в собі, і в їхніх поглядах було багато болю. Я намагалася триматися, але іноді здавалося, що сили йдуть. Ми з дітьми жили в очікуванні, що все налагодиться, але кожен новий день приносив нові випробування. Магазини порожніли, вода і світло відключалися.

Ми спускалися в підвал, де було темно і прохолодно, але там було хоч трохи безпечніше. Це стало нашим укриттям. З дітьми я виїжджала, але потім повернулась під обстріли. У мене немає коштів на житло. В селі тривають бойові дії. Зараз я чекаю тільки миру. Мені прикро, що мій рідний регіон обстрілюють. Дуже хочу миру та закінчення війни.