Вже десять років я живу у стані війни. У Луганську все почалось у 2014 році. Я мала змогу їздити до дітей через Станицю Луганську. Після початку вторгнення все закрилось. Я зрозуміла, що минулого життя вже не буде. Вибухи було чутно із самого ранку. Я думала, що це десь далеко, але дуже швидко зрозуміла — це в нас, у нашому місті.

Мені стало дуже страшно. Думала, що все це знову не повториться. 

Я ніколи не могла припустити, що таке з нами може зробити сусід. Ми з чоловіком виїхали до Харківської області, але перед цим були в Литві. Там нас добре підтримували. Щодня дня згадую рідне місто. Вірю, що скоро настане мир. Нікуди більше не поїду, буду на своїй землі.