Коли почалась велика війна, Катерині було лише 16. Її село, що розташоване всього за 45 кілометрів від російського кордону, опинилося в епіцентрі бойових дій — стратегічна точка, яку ворог намагався взяти, а згодом безжально атакував з повітря. Із перших днів — вибухи, авіанальоти, нескінченні тривоги. Найгостріше відлуння залишив літак, що пролетів просто над головою — момент, після якого, як зізнається Катерина, страх смерті зник.

Втім, водночас з цим народився інший імпульс. Війна, парадоксально, допомогла Катерині зробити крок до мрії — вступити на акторський факультет. І сьогодні вона бачить у мистецтві не лише самореалізацію, а інструмент проговорення травми, спосіб діалогу зі світом. Бо коли слова — це не лише текст, а наслідок прожитого болю, вони мають силу нести сенс. І змінювати.