Афріна Орина, 10 клас, Одеський ліцей № 73 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Плотнікова Елла Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Майже три роки у моїй країні йде війна, і це здається нереальним. Якби мені тоді сказали , я не повірила б, що війна може тривати так довго і так глибоко змінити наші життя. Коли почалася війна, я була дівчинкою, яка закінчувала 8 клас, яка так любила милуватися небом, де пурхають птахи, мріяти та будувати плани на майбутнє… Не можу повірити, що минуло вже стільки часу... Здається, що час зупинився... Цей шлях став для мене не лише випробуванням, а й прикладом вірності та надії.
Я добре пам'ятаю перші дні війни, коли новини лунали з телевізора, а ми з батьками сиділи в тиші. Кожен звук за вікном здавався мені небезпекою. На той момент у голові крутилися думки: «Що буде далі? Чи залишимося ми в безпеці?»
Страх охопив усіх нас. Я тоді ще не усвідомлювала, що війна стане частиною мого життя і вплине на кожну її мить. Тепер війна — це не просто новини, це втрачені й зруйновані міста, страх за близьких та коханих людей. Я, як звичайна десятикласниця, повинна думати про навчання, друзів та плани на майбутнє, але сьогодні мої думки постійно звертаються до війни, яка точиться в моїй зболеній та зраненій країні. За ці дні я навчилася багато чому: як триматися, коли довкола чутно вибухи, і як підтримувати інших, коли сама боїшся. У нашій школі більшість розмов зводиться до того, хто переживає обстріли, хто виїхав, а хто залишився.
Я бачу, як змінюються люди: хтось стає сильнішим, а деякі – розгубленими і зневіреними. Але я навчилася вірити у майбутнє, навіть коли здається, що все втрачено.
Я почала цінувати прості речі: мирне небо, зустріч із рідними, можливість вчитися. Війна відібрала у нас багато, але вона також навчила нас бути стійкими та не здаватися. Я мрію та вірю, що скоро все ж війна закінчиться. Наші захисники повернуться додому, родини знову об’єднаються, повернуться мої друзі, які разом з батьками виїхали закордон. Настане нове життя, в якому ми будемо цінувати свободу, волю, незалежність, за яку зараз гинуть наші воїни. Ми будемо вільно гуляти містом, не прислухаючись до повідомлень про повітряну тривогу. Але все ж таки ми будемо іншими, ми по-іншому будемо дивитися на життя і цінувати те, що у нас є зараз: сім’ю, батьків, родину. Ми змінилися, ми стали занадто рано дорослими і сильними. Війна навчила нас цінувати кожну мить, кожну людину, яка поруч. Ми все витримаємо, бо ми УКРАЇНЦІ!