Лошакова Лада, 9 клас, Комунальний опорний заклад Південівської міської ради Одеського району Одеської області "Ліцей №2"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Меховська Світлана Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

З дня початку повномасштабного вторгнення і до сьогоднішнього моменту трапилося дуже багато подій на території нашої країни. Були багаточисленні обстріли, прильоти, тривоги… Всі люди жили та живуть досі у стресі та страху, не сплять ночами. А також були найгарячіші зони – Маріуполь, Буча, Київ, Одеса, Дніпро, Кривий Ріг тощо.

Я зі своєю родиною живемо в Одеській області, наше маленьке містечко теж зазнало горя, але не в таких масштабах, як інші міста. Проте моя тітка, бабуся, двоє братів більшу частину свого життя проживали в Маріуполі та області, тож на початку війни вони опинилися під великою загрозою. Чувши по ночах вибухи, вистріли… Моя мама, розмовляючи по телефону з тіткою, як  могла так і намагалася її заспокоїти. І протягом кількох днів ми ще могли підтримувати з ними бодай якийсь зв’язок.

Однак невдовзі зв'язок обірвався і ми могли лише з новин дізнаватись про події, які відбувались у них. І які руїни залишають після себе загарбники.

В мене досі закарбовано в пам’яті, як ми кожного літа приїздили до них в гості - гуляли містом, їли морозиво та просто проводили час разом. А також ми завжди відвідували парк атракціонів, де звідусіль лунав веселий сміх моїх молодших братиків і людей навколо нас. Згадую досі, як ми заклалися на велику шоколадку, що наступного літа відвідаємо найвищу американську гірку, але так і не сталося цієї цікавої пригоди. І вже ніколи не встигнемо, бо на тому місті суцільні руїни. Через певний час нам вдалося відновити зв'язок з родичами.

На щастя, їм вдалося виїхати з того пекла. Вони з теплом розповідали, як волонтери та прості звичайні люди їм допомагали. Забезпечивши їжею, одягом та транспортом.

Зараз вони мешкають в іншій державі. Вже два роки в них новий дім, нова культура, звички і навіть мова. Хоча в душі вони сумують за рідною домівкою і якби не всі ті, хто їм допоміг, можливо вже б ніколи вони не змогли побачити білий світ.

Ця історія змусила мене подивитись на наш народ з іншого боку. Як би тяжко не було, які  б жахливі ситуації не траплялися, наш народ завжди готовий прийти на допомогу, ризикувати через людей, яких вони навіть не знали.

Бо українці- це єдиний народ, і всі ми – єдині. Такі вчинки надихнули і мене на допомогу. Я зі своїм класом допомагаємо волонтерам.