Я жив за п’ять кілометрів від російсько-українського кордону. Почув вибухи, через дві години росіяни вже в мене під двором їздили. Ми нікуди не виїжджали, були тут разом із жінкою, тещою. Я в територіальній обороні був.

Багато труднощів у нас через війну: світла немає, тепла немає. У нас свій город був, гуманітарну допомогу видавали. Я на третій групі інвалідності, то мені давали. 

Приємно мені, що гуманітарну допомогу дають, не забувають, допомагають. Ми не голодували, я ще й військовим допомагав: форму давав, продукти.

Коли я служив на Донбасі, то знав, що моя сім’я і мій дім в безпеці, а зараз дуже страшно було за сім’ю. Зараз важче психологічно і морально, рідні всього бояться, бо зовсім поруч прильоти були. 

Я не знаю, коли війна закінчиться, але думаю, що не дуже швидко. Про майбутнє не думаю, зараз потрібно живими залишитися.