Байраченко Євгеній, 8 клас, Антонівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №18 Херсонської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Шмата Наталія Володимирівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

День 24 лютого 2022 року став для мене найстрашнішим. Мені тоді було 11 років, а зараз мені 14 років. Того дня мама розбудила мене зі словами «сину Війна!». Тоді я ще не розумів, що це таке і які можуть бути наслідки війни. Я жив у місті Херсон, приблизно 600 метрів від Антонівського мосту.

Як це все починалося, бачили ми з вікна, бо наш дім стоїть перший, перед нами очерет та річка Дніпро.

Вранці ми вийшли на своє подвір'я та побачили, як з лівого берега Дніпра злітають багато гелікоптерів. Потім три гелікоптера летіли в нашу сторону, спочатку ми подумали, що то наші летять захищати міст, але мама побачила три червоні зірки на них і сказала йти до хати, через 5 хвилин вони почали обстрілювати очерет запальними ракетами і, пролітаючи над нашим двором, сипалися кришки від ракет, вони були схожі на монети. Вночі ми бачили, як білі фури заїжджали через міст у місто.

Вночі була битва за міст, ми з мамою, бабусею і татом сиділи у нашому підвалі, в якому були закрутки, а місця майже не було. Мама каже, що ми сиділи там з 11 години до 3 годин ночі.

Вранці мама розбудила мене і сказала, щоб швидко у підвал, як вияснилося потім, то була авіація і літак зробив два постріли і розбомбив атозаправні станції поруч з Антоніським мостом. Після такої ночі та ситуації зранку ми вирішили поїхати подалі від мосту до моєї другої бабусі. Вона живе за три зупинки від нас. Ми готувалися до ночівлі у бабусі. Мама облаштовувала підвал, бабуся варила їсти, а я допомагав татові носити теплі речі у підвал.

Потім татові подзвонив друг і сказав, що будуть зараз градами обстрілювати Кіндійку, і ми швидко зібралися і поїхали до моєї хрещеної в Гідропарк. Вона виїхала зі своєю сім'єю ще в перший день війни.

Там було тихо, мама та тато періодично їздили додому та брали необхідні речі: закрутки, теплий одяг, картоплю та навіть забрали мого улюбленого песика по кличці «Персик». В Гідропарку ми прожили півтора місяці, і потім, коли орки почали чергувати біля наших воріт, ми виїхали у Київську область, село Пологи-Яненки. Дорога була важка, нас намагалися обстріляти, ми стояли 2.5 години, щоб виїхати з Херсону. Орки перевіряли наш багаж та забрали тата комп'ютер.

І нарешті, коли ми були вже на нашій території, наші солдати зняли з машини білу тканину, а волонтери накормили та дали гарячого чаю.

Коли ми приїхали в село, нас поселили безкоштовно у будинок. Звичайно, я, мама та тато були налякані та дуже переживали за бабусь та дідуся, які залишилися в Херсоні. Люди, які впустили нас до будинку, виявилися дуже добрими та приємними. Наша сім'я була вражена відношенням до нас.

Люди казали: «Вони приїхали з Херсону там важка ситуація». Нам почали зносити картоплю, капусту, цибулю, закрутки з варенням та компотом.

Навесні, коли почалися огірки, кабачки, редиска, також приносили нам їсти овочі. Це ще раз доводить, що українці - єдина та непереможна нація. Я зрозумів, що значить слова «єдність» і «згуртованість» народу. Дійсно, наша сила в єдності. Я усвідомив, що якщо мені треба комусь допомогти, то я це зроблю обов'язково, бо щоб наблизити допомогу ми, українці, повинні допомагати один одному. Сусідка Люда давала нам молоко та сир - це був найсмачніший сир в моєму житті, мама готувала з нього сирники. Біля нашого будинку був великий город, тому нам дали картоплі, цибулі, насіння кабачків та огірків, щоб ми посадили, і дійсно все виросло, і всю зиму ми їли свою картоплю, цибулю та квашені огірки. Інколи приїздили господарі будинку та привозили нам яйця, помідори та сало.

Люди настільки були щирими та добрими до нас, що коли ми переїхали до м.Миколаїв, ми з мамою плакали, бо це село стало нам, як рідне. Мама подружилася там з сусідкою, яку звуть Люда, а я подружився з її онуком Владом.

Зараз я граю в комп'ютерні ігри з ним і він мій найкращий друг. Я дуже хочу поїхати знову в село Пологи-Яненки, але тато втратив роботу, працює одна мама, вона сказала, що якщо буде така можливість, то поїдемо в цьому році. Я дуже чекаю на зустріч з Владом!