Голуб Дар’я, 11 клас, Лебединський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №5 Лебединської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Костирка Юлія Володимирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна... Одне це слово вже сповнене болю та невимовних страждань. Війна руйнує міста і села, руйнує сім’ї, розлучає друзів. Люди змушені масово емігрувати, вони втрачають близьких, втрачають свої домівки, роботу, звичний спосіб життя, а разом з цим – частину себе. Від цих подій біль стає ще гострішим, питання війни – пекучішими, а рани – глибшими.

Біль сучасної війни пронизує кожен аспект людського існування, залишаючи глибокі шрами на тілі та душі.

Сучасна війна глибоко й багатогранно впливає на почуття людей, викликаючи цілу гаму емоцій, часто суперечливих і виснажливих, а часто тих, які змінюють твій погляд на життя, смерть, цінність людського існування, важливість миру. Неможливо описати тих емоцій, коли приходить звістка про загибель рідної людини. Втрата близьких, друзів, знайомих, втрата звичного життя – усе це призводить до глибокого болю та горя, а неможливість вплинути на ситуацію, нерозуміння подальшого розвитку подій викликають почуття розгубленості та безпорадності. І тоді з грудей виривається крик розпачу: чому саме ми? Чому нам доводиться усе це переживати, терпіти біль, страждати? Чому?

Такі почуття викликають справедливий гнів та ненависть до агресора. Вони можуть бути руйнівними, але водночас є потужною силою для опору.

Хочу розповісти історію, яка змінила все моє бачення життя і не тільки моє…Йду міським парком, а під ногами – маленький наляканий сірий горобчик. Певно рано вчився літати. Саджу його собі на руку, а перед очима він – Юрко. Ми з ним сусіди та друзі, хоч Юрко старший за мене. Час від часу зустрічалися, коли приїжджав із іншого міста, де знайшов роботу і житло.  Коли почалася війна, Юрко пішов по контракту в армію. Батьки говорили, що збирався трохи коштів заробити, щоб власну квартиру купити. За кілька місяців мав одружитися.

Саме від Юрка прийшло повідомлення на Вайбер: «Дашко, війна почалася. Збирайте речі і виїжджайте, і маму мою заберіть. Я потім ще зателефоную». Того ж дня ми переїхали до бабусі в село.

З того часу Юрко телефонував лише двічі. Мало розповідав. Хоча, мабуть, і розповідати багато не можна – державна таємниця. Все більше розпитував, як ми. Казав, що робить усе, щоб ми жили у своїй незалежній країні. А потім зник. Де тільки ми не були, які пороги не оббивали, відповідь була одна: зник безвісти. Юркові батьки почорніли з горя. Я намагалася їх підтримувати, але і сама плакала.

Позавчора Юрка привезли… У закритій труні… Не дозволяли відкривати… Казали: немає що показувати…

Біля церкви зібралося багато людей: рідні, друзі, однокласники, сусіди, побратими. Останню дорогу Героя услали квітами. Кажуть, Герої не вмирають. То, може, він тепер горобчиком став, тим, який цвірінькає. Може, щось хоче передати?

Подія, яка трапилася з мої другом, мене дуже вразила. Зрозуміла, що деякі моменти нашого життя формують нашу сутність і надають змісту нашому існуванню.

Останнім часом «живі коридори» в нашому місті відбуваються часто. Люди виходять на вулиці, щоб віддати останню шану полеглому герою, розділити біль втрати з родиною, розуміючи, яку ціну Україна платить за свою свободу. Живий коридор стає символом національної єдності, спільного горя та підтримки. Переконана: війна пробуджує сильні почуття солідарності та співчуття до інших, хто постраждав. Бажання допомагати, підтримувати, об’єднуватися перед спільною загрозою стає важливим фактором стійкості суспільства.

Незважаючи на всі жахи війни, багато людей зберігають надію на перемогу, на краще майбутнє, на повернення до мирного життя. Віра у власні сили, у підтримку інших, у справедливість допомагає не втрачати оптимізму.

Українці усвідомлюють, що шлях до перемоги буде складним і тернистим, пов’язаним із подальшими втратами та випробуваннями. Але саме ця надія дає їм сили не здаватися, продовжувати боротьбу та вірити у світле майбутнє своєї країни. Ми сильна нація, яка проявляється у щоденній праці, волонтерстві, опорі та вірі в неминучу перемогу України.