Миронук Мілана, 10 клас, КЗ ЛОР "Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Микита Богдана Богданівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Вересень. Жовкне на деревах листя і опадає за вікном. Я тільки почала вживатися у військовий колектив ліцею. Звичайний день: уроки, самопідготовка, фізичні навантаження. Буденність і нічого іншого. Двадцять восьме вересня. Наступного дня мають бути змагання. Вечір. Усі очікують вільного часу, щоб відпочити, поспілкуватися з рідними та друзями по телефону. Це так важливо – чути їхні голоси.

І ось настав час “ікс”. Я відкриваю месенджер, заходжу в переписку з другом. Читаю його повідомлення -  і завмираю. Сльози почали литися, а всередині ставало дедалі холодніше. Помер мій найкращий друг. Порожнеча заполонила все довкола. Наче все втратило свій сенс.

З риданням я вибігла з кімнати зателефонувати мамі. Ледве зводячи губи, я промовила ключові слова: "Я повинна бути на похороні..." Мама сказала, що це неможливо - завтра ж змагання, а я так до них готувалася. Розчарування - ще одне відчуття, яке мене охопило. Але мені дали згоду відлучитися з ліцейних змагань.

П’ята ранку. У голові знову звучить одне: "Я повинна бути на похороні." Нарешті я приїхала до свого міста.

І тепер - ромашки я несла. Тепер його душа - пуста. Квіток злічила кільканадцять - через кілька днів йому могло б виповнитися 18.

Це був момент, коли моя особистість формувалася заново. Місяці, протягом яких змінювались мої дії, слова й зустрічі.  Дні, що закінчувалися плачем. Подія, яка змінила все.