Я працювала в готелі. Там жили журналісти та сказали мені, що буде війна. Я не могла в це повірити. У день повномасштабного вторгнення почула вибухи. Журналісти все ж таки були праві. У місті закрились магазини та аптеки. Я не могла придбати ліки.

Продукти у мене були, але найнеобхідніші. Діти постійно просили смаколики. Потім все відчинилось. 

Зараз місто живе своїм життям. Багато людей повернулись, бо немає грошей знімати квартири. На майданчиках багато дітей, але війна все ж таки дає про себе знати обстрілами. Ніколи не знаєш де впаде, куди прилетить. Я приблизно орієнтуюсь, що робити під час обстрілу. Були часи, коли ночувала в коридорі.

Сподіваюсь, що росіяни до нас не дійдуть. Дуже не хочу кудись виїжджати. Хочу, щоб мої дітки вільно гуляли по вулицях, як і раніше.