Війна почалася різко, і Волноваха одразу опинилася в небезпеці. Обстріли не припинялися, снаряди потрапляли до житлових будинків, а танки та військові йшли вулицями. Жити стало дуже страшно — виходити надвір боялися, а в будинках не було ні світла, ні води, ні тепла. Магазини закрилися, продуктів майже не лишилося. Ми ховалися десь могли — у підвалах, у укриттях, сподіваючись, що все це скоро закінчиться. Але щодня ставав випробуванням і здавалося, що виходу немає.

Падало на сусідні вулиці. Палав ринок та все навкруги. Місто знищували росіяни. Потім з'явилася нагода виїхати з міста. Це було складно – дороги були заблоковані, були перевірки та небезпека, але я змогла виїхати. Нині я далеко від Волновахи. Мені дуже не вистачає дому та тих місць, де пройшло все моє життя. Я вірю, що Україна переможе, і я обов'язково повернуся до свого рідного міста.