Коли війна почалась, я ще лежав, чую – грохоти. Це страшно було. Не хочеться навіть згадувати. Приїжджали росіяни на танках, БТРах, стріляли на край села, по селу ходили з автоматами. Вони все, шо їм треба, забирали, залазили кругом.

У нас в селі вода своя, колодязі майже в кожному дворі. Це з харчами важкувато… В магазин, бувало, щось привозили, до мене діти приїжджали. Ми нікуди не виходили з двору, зв’язку не було.

Ми майже останні виїхали, бо далі терпіти неможна було. По двору - снаряди. Летить над головою, свистить усе, осколки літають.

Жінка раніше виїхала, не могла терпіти. А ми з сусідом сиділи там. Тоді він пішов домовився з чоловіком, який вивіз нас на посьолок, а звідти нас забирали.

Ми у внуків тут, у Кривому Розі. Будемо надіятися на краще.