3 березня у нашому мікрорайоні розбомбили декілька будинків і ТРЦ.  Були вибухи, це було жахіття. Ми ховалися або у ванні, або між двома стінами, поки йшли бої.

Я одразу втратила роботу. Дуже швидко закінчилися кошти, тому що продукти і ціни на все виросли. Товару в магазинах було недостатньо, стояли величезні черги. Страшно було вийти на вулицю, бо ходили солдати російські з автоматами, зупиняли машини, людей, перевіряли телефони. 

Люди між собою говорили, що вбивства відбувалися і викрадали людей, потім незрозуміло, що з тими людьми сталось. 

Ми виїжджали три рази. Перший раз нас не пропустили - руські блокпости розвернули всю колону. Другий раз ми доїхали майже до самого села перед Давидовим Бродом. Там стояли довго і нас теж розвернули. Тільки на третій раз вдалося виїхати. Теж розвертали, не пускали, були і вибухи дуже близько, і діти плакали. Багато машин розвернулися, але ми перечекали і нам вдалося виїхати. У нас невеличка машина. Нас четверо і домашній улюбленець – папуга у великій клітці. 

Я з Львівської області родом, в Херсоні жила останні 20 років, бо там вийшла заміж, тому перебралися до моїх родичів. Зараз чоловік знайшов роботу і старший син працює, а я - ні. Зі мною моя сім'я – це найбільше заспокійливе, що ми всі разом. 

Віримо в нашу армію, бо все-таки є перемоги, хлопці йдуть вперед, і незабаром все це закінчиться. Думаю, що десь навесні. Хочу повернутися до Херсону, де я проживала останні роки, щоб все там налагодилось, продовжити працювати. Щоб усі були при роботі, щоб процвітала наша країна.