Дубовський Валентин, 9 клас, Плесенська гімназія, село Плесна Шепетівського району Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе — Дубовська С.С.

“1000 днів війни. Мій шлях”

Країна… Батьківщина… Рідний край… У кожної людини виникають свої асоціації, коли вона чує ці слова. То ж Україна… Це країна, яка знаходиться скраю, на «окраїні»??? Думаю, що ні! Це країна, про яку говорять: «О, це ж Україна!» Це та Україна, яка не злякалася лютого ворога та агресора, який переважає її у п’ять разів. Це та країна, яка, як титан, уже 1000 днів стримує рашистів, не пускаючи їх у Європу. Але ж якою ціною???

За 1000 днів люди змінюють роботу, здійснюють переїзди, рятують своє життя. І кожен день стає випробуванням — шансом вижити. Перший тиждень — як туман: сирени, переживання, страх, що спонукали до роздумів: "Що сталось і як жити далі?" Я не думав, що війна означає щось настільки глобальне та тривале, що ці хвилювання закарбовуються у моїй душі.

Уже тисячі синів і дочок України віддали своє життя за те, щоб країна була вільною. Тисячі борців за свободу йшли тернистим шляхом, вселяючи віру в перемогу. Вони мають бути у нашій пам`яті вічно, ми вдячні їм!

Кожен із нас зі своїм «фронтом»: хто воює, хто допомагає у тилу, а хто пише статті, допомагає світу усвідомити правду. Звичайно, що не всі можуть обороняти країну зі зброєю у руках, але кожен на своєму місці може наблизити перемогу. Не запитуй, коли закінчиться війна, а запитай у себе: «Що ти робиш для цього?»

Я, як учень, беру участь у благодійних ярмарках, намагаюся долучатися до збору продуктів для воїнів, плету сітки, вмію виготовляти окопні свічки, у моїй душі живе повага до подвигів наших воїнів-захисників.

Я — звичайний підліток, але вже три роки я живу в умовах війни. Я навіть і не знаю, чи не пам'ятаю, як це жити без сигналу «Повітряна тривога». Дякуючи Богу та ЗСУ я знаходжуся далеко від лінії фронту і я живу у тому будинку, де народився. Але лякаюся думки, що хтось залишився без дому, рідних, друзів… Це так страшно і боляче… Боляче, навіть, сказати своєму другу та однокласнику: «Прийми, друже, співчуття з приводу смерті твого батька та дякую йому за захист…»

1000 днів дали мені можливість усвідомити чесність, силу народного духу та справедливість.

У моїй Україні живуть найкращі люди на землі, які настільки об`єдналися задля перемоги. Війна змінила мене, але й зміцнила. І коли в серці розгорається тривога, я іду уперед, згадую про тих, хто поруч. Ми вистоїмо, бо ми разом. Кожен зі своїм шляхом, але з єдиною метою. Ми вийдемо на світлий шлях нашого майбутнього, відстоїмо свободу і честь, здобудемо Перемогу, бо моя Україна — незламна!

Слава Україні!