Ніконова Анастасія, 9 клас, Запорізька гімназія № 75 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Корчева Людмила Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року я прокинулася від страшних слів мами: «Почалася війна». Через кілька днів зібрали речі й залишили рідне місто. Я, мама, бабуся та молодша сестричка вирушили до села Підлужжя на Дніпропетровщині, там на нас чекала бабуся Ксена. Саме вона дала нам прихисток у своїй невеличкій хатині, яка давно пустувала. Я ніколи не жила в селі. Там було тихо, надто тихо після міста, де безупинно гуркочуть автомобілі, розмовляють люди, чути дитячий сміх у дворі.

Тут же - лише спів птахів та гавкіт сусідського собаки. Мені було самотньо. У школі залишилися друзі, рідний дім опинився далеко, а тут - нікого, хто міг би мене зрозуміти.

Одного дня до нас прийшла баба Галя - сусідка. Вона принесла нам молоко. -Ось, дітки, пийте, щоб здоровими були, - сказала вона, дивлячись на мене з теплотою в очах. Я лише кивнула. Було незручно брати допомогу, але мама сказала, що відмовлятися не можна. Наступного разу баба Галя прийшла разом із дідом Іваном. Вони принесли ще їжі: овочі, сир, яйця. А потім почали заходити все частіше, розмовляли з нами, питали, як справи.

Я ніколи не думала, що люди, яких  бачила вперше в житті, можуть стати такими рідними.

Одного разу дід Іван запитав мене: - А ти хочеш навчитися доїти козу? Я здивувалася, але було цікаво. - Ну… можна спробувати, - несміливо відповіла я. - Ото й добре! Ходімо!

Так я почала знайомитися із сільським життям. Навчилася доїти козу, годувати курей і гусей, допомагати бабі Галі на городі. Вони розповідали багато цікавого, ділилися історіями з минулого, жартували.

Я й не помітила, як перестала сумувати.

Я зрозуміла, що допомога буває різною. Це не тільки дати комусь їжу чи дах над головою. Це підтримати, вислухати, просто бути поруч.

Війна забрала у мене багато. Але вона і показала, що є люди, які здатні дарувати тепло навіть у найтемніші часи.

Баба Галя та дід Іван стали для мене не просто сусідами. Вони стали друзями. Завдяки їм зрозуміла: навіть серед чужих людей можна знайти родину. І за це я їм безмежно вдячна.