Ми переїхали ще у 2014 році, і не перетинали більшe ніколи непідконтрольну територію. Я закінчила медуніверситет, отримала диплом лікаря. У мене двоє синочків: одному 12 років, іншому - один рік і 11 місяців. Живемо в Дружківці.

Дуже сильні були бомбардування. Повбивало дуже багато людей, все побило. Будинок наш побило, і ми виїхали. Ми заїхали на мінне поле, то нам солдати допомогли виїхати. Ми добрались і жили в Адамівці біля Слов’янська, там рік і десять місяців побули, а потім переїхали до Дружківки. 

В нас ні світла, ні газу не було рік і десять місяців. Спочатку жили в Адамівці, там не було людей - тільки одна людина, там дві хати. Було важко жити. 

Потім я закінчила університет, мама пішла працювати. Так ми змогли вижити. Батько - інвалід другої групи, мама - інвалід третьої групи. Дуже тяжко було, але якби не було цієї війни, було б дуже добре. 

Нас вигнали з хат, розбомбили все, забрали роботу, навчання. Забрали у дітей дитинство. Наче все налагодилось, але прийшла друга війна. 

Дуже багато організацій, і Фонд Ріната Ахметова нам добре допомагав з 2014-го року. Допомагали і ООН, і церкви. 

Я вірю, що майбутнє буде світлим, щасливим після закінчення війни. Наша країна буде квітуча і щаслива, всі діти ходитимуть до школи, всі працюватимуть на відбудову нашої держави.