Янклевич Софія, 10 клас, Жидачівський ЗЗСО I-III ступенів №2

Вчитель, що надихнув на написання есе - Приходько Петро Юрійович

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Повномасштабне вторгнення стало тією подією, яка беззаперечно змінила моє життя і життя багатомільйонного населення України. Люди в страху здійснюють необдумані вчинки, бояться, метушаться, втрачають здоровий глузд, кричать. Цей страшний період зробив українців одним незламним народом, який знає, що таке допомога в скрутну хвилину. Це триває вже дуже довго, і невідомо, коли ми здобудемо Перемогу. Але жодна людина не опустила рук, колективно, крок за кроком ми допомагаємо одне одному.

З перших днів я зрозуміла, що навіть невеликий вчинок має велике значення, більше я не могла залишатись байдужою. На мою думку, не одна я зрозуміла це з перших секунд вторгнення на нашу рідну землю, Україну - неньку. Жахливий період у моєму житті…

Ще з раннього віку я мислила не по-дитячому, тому вирішила діяти. Моя мама, працюючи директором бібліотеки, практично змінила свою роботу, щоб допомагати військовим. Велика будівля перетворилася на пункт допомоги, де плетуться маскувальні сітки та кікімори, виготовляються окопні свічки. Я ніколи не могла подумати, що буду цим займатись, але зараз…

Гордо, з піднятою головою, можу сказати, що знаю, якою важкою працею виготовляються ці вкрай необхідні на фронті засоби.

Кожного дня я різала тканину для сіток, це мені найбільше подобалось. На початку війни всі люди приносили в бібліотеку стару тканину та одяг спеціальних кольорів. Щоб сплести сітку, потрібна основа. Раніше використовували старі риболовні сітки, зараз - спеціальні нитки та самостійно плетуть основу.

Плетіння маскувальних сіток - це дуже кропітка робота, яка вимагає терпіння та уваги. Я вважаю, що люди, які плетуть основу, дуже терплячі та акуратні, тому що це дуже важко.

Пройшло вже стільки часу, а я досі не навчилась робити це досконало. Також мені допомагали влаштовувати благодійний ярмарок, і не один. Це не тільки допомога ЗСУ, а і людям, адже продавати солодощі й підіймати людям настрій - це теж допомога й підтримка!

Хочу додати, що в моєму будинку проживала біженка Ірина, яка пробула рік на окупованій території в Луганську. Ми з моєю сім’єю підбадьорювали її, підтримували, пригощали смачною їжею. За тиждень ми допомогли їй переїхати у більш безпечне місце - до родичів у Вінницю. Пані за тиждень змінилась, стала зовсім іншою людиною, перестала боятись, вільно розмовляла, врешті-решт сміялась. Ірина щиро раділа нашій зустрічі і була вдячна за допомогу.

Війна вплинула на кожну людину по-своєму, але всі ми хочемо миру і намагаємось допомагати один одному у кожну секунду нашого життя. Усім тяжко…

Але ми один народ, який змушений жити в час жорстокої війни, без права вибору, голосу і з постійною загрозою втрати власного життя. Я щиро вірю, що ми пройдемо цей важкий шлях з гідністю та хоробрістю, бо добро завжди перемагає зло. І ми, українці, також переможемо і досягнемо справедливості та свободи для своєї нації.