Смолярова Софія, 11 клас, Комунальний заклад "Матвіївська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І–ІІІ ступенів" Запорізької обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Тарасенко Ірина Володимирівна

“1000 днів війни. Мій шлях”

Все, це моя земля.
Це не обговорюється.
У мене паспорт з тризубом.
Я народився в цій країні.
Я громадянин України,
Я українець.

Минає жовтень 2024 року. 24 лютого 2022 стало початком нового, неприємного життя для всіх нас. Війна! Коли почули про це, моя бабуся, дідусь, мама, сестра жахнулися. Десь далеко-далеко, здавалося, на Донбасі відбувалося АТО. Мій тато там був теж. Ми звикли до його повернень, розповідей. Але…

Широкомасштабна війна з бомбардуванням мирних міст, сіл, лікарень, заводів, шкіл, літніх людей, маленьких дітей, з постійними тривогами і вибухами не вкладалася в голові дорослих. А у нас, дітей, це взагалі було поза межами розуміння.

Мої 1000 днів війни — це 1000 днів допомоги, боротьби, страху, болю і надії. Зрозуміло, що допомога у всіх різна. Мама готувала їсти всім нам, сімом членам сім’ї. Бабуся з дідусем працювали і далі працюють, адже молодші працівники — на фронті. Ми з сестрою ходили у волонтерський центр у нашому селі в’язати сітки для ЗСУ. Збирали вдома овочі та фрукти і носили їх для приготування обідів воїнам.

Ми вдома тримаємось міцно один за одного. Чекаємо тата…

З перших днів війни мій тато, Смоляров Вадим, пішов добровольцем на фронт. І ось вже з травня 2022 від тата немає ніяких звісток. Я боюсь читати та говорити — пропав безвісти. Чекаю, що він ось-ось подзвонить чи якось обізветься.

Мій шлях і шлях моєї родини — це підтримка один одного у радості і в горі, всі 1000 днів і ночей.

В цьому році я закінчую 11 клас. Твердо переконана, як і мої однокласники, що нікуди не виїхали, а живуть та навчаються поряд зі мною: наш шлях — це допомога військовим та односельцям. Адже існують не лише гроші і матеріальна підтримка. Це про чесність, людяність, сподівання на мирне небо і тихі ночі без ракет, дронів і кулеметних черг.

1000 днів війни — це 1000 днів віри в перемогу!

Три роки ми говоримо про війну. Навчились говорити про власне минуле, враховуючи війну. Навчились будувати свої плани з огляду на війну. Маємо слова, щоби виявити свій гнів. Маємо слова, щоби висловити свій жаль. Маємо слова, щоби засвідчити свою зневагу. Маємо слова для проклять, маємо для молитов, маємо всі необхідні слова, якими можна сказати про себе в часи війни.