Василенко Марія, 10 клас, Ліцей № 3 Новокаховської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Романович Ірина Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022 року став переломним моментом для кожного українця. Саме цього дня ми остаточно зрозуміли, що старого життя більше не буде. Усе змінилося: наші будні, наші плани, наше бачення майбутнього. Але найважливіше, що відкрила ця дата, - це те, що ми, українці, незламні. Попри страх, біль і втрати, ми стали ще сильнішими. Саме в найтемніші моменти війни виявилася  справжня ментальність нашого народу: здатність бути поруч, коли важко, допомагати без зайвих слів, підтримувати навіть незнайомців (людей, які дійсно потребують цього).

Війна змусила багатьох залишити домівки, втратити бізнес, змінити все життя, але водночас саме в ці моменти з’являлася неймовірна єдність.

Люди віддавали постраждалим своє житло, ділилися останнім, приймали чужу біду як власну. Українці завжди були дружніми, але справжню силу цієї єдності ми побачили після початку повномасштабного вторгнення.

Я живу в населеному пункті, де дуже багато військових. З кожним днем дедалі більше розумію, якою цінною є підтримка, і як боляче, коли її бракує. Ми з родиною бачимо це щодня. У моєї мами є власний бізнес, і вона ніколи не лишається осторонь. Якщо військові просять щось, вона сама їде в інше місто й купує все, що потрібно. Без зайвих слів. Ми регулярно донатимо. Це може бути невелика сума, але це - щоденна підтримка.

Я сама розумію: навіть один репост або гривня можуть наблизити перемогу або врятувати життя.

Наші знайомі - сім’ї, у яких на війні батьки й сини. Це важко, боляче, страшно. І водночас викликає повагу й бажання зробити хоч щось, аби їм було легше. У мами є подруга, яка щодня плете сітки, браслети, організовує благодійні лотереї. Звичайні браслети за сто гривень - і це вже внесок у перемогу, бо ці кошти йдуть на армію, на речі, які справді потрібні. І люди купують не заради прикраси, а тому, що розуміють: навіть така дрібниця може врятувати життя.

Це і є справжня людяність - коли не чекаєш подяки чи нагороди, а просто робиш добро, бо відчуваєш, що це твій обов’язок. Це і патріотизм, бо тільки згуртованість наших прагнень і дій може наблизити нас до перемоги.

Допомога стала не просто вчинком - вона є частиною нашої ідентичності. Ми не маємо права здаватися, бо за нами ті, хто її потребує. І саме завдяки цій взаємопідтримці ми досі тримаємося. Українці - це не просто нація. Це сильний духом народ, який попри біль і втрати не втрачає здатності любити, підтримувати й боротися. Подія, яка змінила все, сталась саме 24 лютого. І не лише в геополітичному сенсі. Це був внутрішній перелом, коли кожен із нас усвідомив, що повинен тримати свій фронт. Ми непереможні тільки тоді, коли разом. Разом до Перемоги!