Коли все почалося, у мене було відчуття, що я потрапив в жах. Я не вірив, що це є реальність. Я завжди жив тихо, спокійно. Робота, будинок, сім'я. А тут – вибухи, ракети, новини про загиблих. Вранці 24 лютого я прокинувся від вибухів. Росія окупувала місто за декілька годин. Спершу зникли продукти. Магазини закрилися. Потім пропало світло. Газ вимкнули. Не стало води. Все довкола завмерло. Люди ходили мовчки, з опущеними очима. Ніхто не знав, що завтра буде. Окупанти були скрізь. Моя родина їла хліб, який привозили, але дуже рідко. На вулицях було пусто.

Всі боялись, що заберуть на підвал. Росіяни приходили до мене, все перевіряли. 

Виїхав я не одразу. Довго сумнівалася. У мене була маленька дитина. Боявся, що потрапим під обстріл. Дуже важко було. Але зараз я хоч і в іншому місці, але думками щодня вдома. Дуже хочу повернутись. Вірю, що все поновлять. Дуже сподіваюся на мир. Найбільше хочеться тиші та звичайного життя.