Війна почалася раптово, але я пішла на роботу. Ніхто й подумати не міг, що Росія піде на такий крок і увійде в нашу країну. Стало страшно, коли перші вибухи пролунали поруч. Світло і воду почали відключати, магазини закрилися, аптек майже не було. Люди почали тихо збирати речі і їхати, боялись залишитися в небезпеці. Я вирішила залишитися. Усе ще вірила, що це ненадовго, що скоро все закінчиться і буде мир. Але обстріли тільки посилювалися - снаряди потрапляли прямо у двори і будинки. Місто і зараз щодня обстрілюють. Щодня над головою літають дрони і ракети. Сум і страх завжди зі мною. Це дуже важко - жити в такій напрузі. Я не хочу залишати рідний дім. Вірю, що моє місто залишиться вільним, що ми все переживемо і разом відновимо його після війни.