Ніколенко Єгор, 8 клас, Запорізька гімназія № 101 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Глинянська Антоніна Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Кожен із нас пам’ятає той день, 24 лютого 2022 року. Це був момент, коли ми прокинулися в іншому світі. Світ, який для нас здавалося стабільним, зруйнувався за одну ніч. Росія, яка завжди намагалася переконати нас, що ми – «брати», виявила своє справжнє обличчя агресії. Вони прийшли на нашу землю, обстріляли наші міста, знищили наші мрії про мирне майбутнє. Але вони не зламали нас. І ніколи не зламають. Тому що ми – українці, і ми – незламні.

Сьогодні, коли вибухи звучать на кожному кроці, а сирени зривають тишу ночі, ми не здаємося. Ми не даємо цій війні зламати наш дух.

Так, ми переживаємо біль втрат, ми переживаємо втрату домівок, ми переживаємо кожен обстріл, але цей біль не зробить нас слабшими. Він лише розпалює в нас вогонь боротьби, вогонь, який тепер веде нас до перемоги. У кожному ударі, кожній вирві після бомб – є сила. Сила не тільки наших рук, але й наших сердець. Сила того, що ми не готові відступити. Відчай – це те, що було б у нас, якби ми вірити, що можемо програти. Але ми знаємо: ми переможемо. Ворог може бити по нашим містам, по наших інфраструктурах, по наших домах, але він не може знищити нашу волю, нашу гідність, нашу національну свідомість. Ніщо не може забрати нашої боротьби.

Кожен день війни приносить нам нові випробування, але він також показує нам, хто ми є насправді. Ми не просто нація, ми – народ, який здатен на все.

Ми стоїмо заради тих, кого ми любимо, заради майбутнього наших дітей, заради свободи. Весь світ бачить, як ми боремося. І це не просто битва за землю, це битва за нашу сутність, за наші цінності, за те, що ми не будемо підкорятися агресії. У кожному з нас є цей незламний дух, який дарує нам сили йти вперед. Коли я слухаю гімн України, я розумію: цей гімн – не просто слова. Це наша обітниця, наш наказ самим собі: ми не здамося. Кожен обстріл лише збільшує нашу рішучість, кожен крок на фронті – це крок до нашої перемоги. І ця перемога буде нашою, бо ми маємо для цього все: землю, людей, історію і, головне, нескорену волю.

Я пишаюся кожним українцем, який не боїться ризикувати своїм життям, аби захистити свою країну. Пишаюся  волонтерами, які щодня працюють на перемогу, не чекаючи на винагороду.

Я горджуся кожним, хто допомагає, хто не стоїть осторонь, хто підтримує, хто вірить у нас. Ми одна нація, один народ, і це наша сила. Вся Україна, від сходу до заходу, від півдня до півночі – ми єдині. Ми будемо стояти до кінця, бо ми знаємо, що перемога – це не питання «якщо», а питання «коли». Росія може атакувати наші міста, може запускати ракети, але вона не може вкрасти наш дух, наші цінності, нашу гідність. Це наша земля, наша незалежність, наша свобода – і ми нікому не віддамо її. Кожен удар, кожен обстріл лише підсилює нашу віру в те, що ми вистоїмо. Ми переможемо.

Україна – це народ, який ніколи не здасться. І я вірю, що ми обов’язково переможемо. Бо ми на своєму боці маємо не лише зброю, але й правду. І це – найсильніше зброя, яка веде нас до перемоги.

Запоріжжя, як і вся Україна, буде стояти до перемоги. Бо ми знаємо, що це не просто боротьба – це шлях до нашої великої перемоги, яку ми здобудемо разом. Наше місто, наша земля, наш народ – все це сильніше, ніж будь-які удари агресора. Запоріжжя, як і вся Україна, обов’язково відбудуються. І ми не тільки переможемо, ми відновимо все з новою силою, з новими мріями, з новими можливостями.