Усе почалося з болю. Не свого — спільного. З перших днів повномасштабної війни Ольга Паламарчук шукала: де бути корисною, як допомогти? Так жінка опинилася у волонтерській майстерні «Зігрій захисника» в Баранівці, яка стала точкою опори для багатьох: «Коли почалось повномасштабне вторгнення, хотілося кудись себе залучити. Як дізналась про майстерню — одразу прийшла. Дуже хотілося допомагати».

Проте за три роки війни енергія спільнот почала згасати: «Є люди, які можуть, але не приходять. Це трохи болить».

Ольга не нарікає. Мати двох дітей працює і приходить у майстерню, скільки дозволяє час. Зізнається: особливо важко стає, коли вулицею проїжджає процесія з тілом загиблого. Вона віддає шану, проводжає в останню путь.  

Майстерня в Баранівці — це тил. І тил тримає на собі багато. Волонтерки працюють навіть уночі. Ольга каже:  «Хто тримає цей тил — їм дуже важко. Хочеться, щоб більше людей долучалося. Дуже хочеться».