Ми спали. Почули вибухи. Прокинулися. Не зрозуміли, що відбувається. Згодом побачили в новинах, що почалася війна, і стало страшно.

З самого початку ми не знали, де брати допомогу. Чоловік у нас був єдиний, хто працював, і він залишився без роботи. Постало питання, де брати гроші. Спочатку важко було, а потім стали отримувати гуманітарну допомогу. І наразі отримуємо на дитину. Останнім часом також важко, бо дають допомогу більше по категоріях, а не звичайним людям. Звісно, це тяжко, що почали урізати допомогу.

Шокували постійні вибухи. Дитина лякається. Досі шокує все, що з нами відбувається.

На моральний стан війна жахливо вплинула. Усі нервові стали, переживають. Поки що ми спілкуємося з усіма рідними, слава Богу. Напевно, ми стаємо сильніші у зв’язку з цими подіями, хоча в плані морального стану важко. Але що робити, коли вже таке трапилося?

Надіюся, що все буде добре. Те, що зруйнували, відбудуємо і будемо старатися жити так, як раніше. Найголовніше – щоб наше майбутнє було мирним, і наші діти росли й не бачили цього жаху.