Вікторія з чоловіком і тримісячною дитиною їздили Україною в пошуках безпечного місця

Ми були в Києві з чоловіком і дитиною. Це був звичайний ранок, але потім був просто кошмар. З маленькою тримісячною дитиною на руках ми з Києва поїхали в рідне село в Херсонську область. Там почекали, але потім там почався просто жах. Ми зібралися і поїхали в Кривий Ріг, потім переїхали до Києва, коли все трішки заспокоїлося. 

У сестри немає будинку, мамин будинок трішки пошкоджений - нам немає куди повертатись, на жаль. 

Найважче – це був страх за маленьку дитину. Ми були в селі. Малюк їв суміш, а її було ніяк дістати, як і памперси. 

Шокує все: гинуть люди, діти, ні в чому неповинні мирні люди, які собі жили до 24 лютого звичайним життям, але потім з ніг на голову все перевернулося. Людям немає куди повертатися. Багато таких знайомих у мене є, як і ми, на жаль.

Було трішки тяжко, коли ми були в селі в Херсонській області. Світла не було майже три тижні. З ліками і їжею також трішки була проблема, але потім, дякувати Богу, знайомі трішки допомогли з цим. Було дуже тяжко. 

З Києва було також дуже тяжко вибратися, тому що дуже великий потік людей, ще й страшно. Добиралися ми спочатку одним потягом, потім іншим, потім машиною. Майже троє суток ми добралися з Києва до Херсонської області. Звідти також ми не могли знайти людину, яка б могла нас вивезти. 

Ми тільки виїхали звідти, і буквально через 20 хвилин ракета прилетіла в школу навпроти нашого будинку. Дякувати Богу, що минуло нас.

Нам подзвонила знайома з Кривого Рогу і сказала, що є будинок. А коли ми приїхали, то сказали, що він вже зайнятий. Приїхали о восьмій годині вечора в місто, і вже там добра людина швидко знайшла нам житло. Пізно ввечері ми поселилися в квартиру. 

Я вірю в наші збройні сили. Будемо надіятися, що найближчим часом війна закінчиться, і ми будемо жити здоровою дружною родиною в своїй Україні рідній, без війни, під мирним небом.