Я з Енергодара, зараз проживаю в Запоріжжі. Син тут навчається. Перший день війни запам’ятався страшним і хвилюючим. З їжею на початку окупації були проблеми, були величезні черги, не було ліків, які ми приймали.

Рашисти заарештували сина. Після того, як його відпустили живим, ми одразу виїхали. Ми дуже боялися, що вони встигнуть подати інформацію, щоб його не пропускали. Йому 21 рік, він був за кермом нашого авто. Було страшно проїжджати блокпости, син був весь в синцях.

У Запоріжжі видають дуже багато гуманітарної допомоги: харчової та хімії. Усіх людей зустрічають, розмовляють, чим можуть, тим допомагають. 

Зараз ми з сином у Запоріжжі, а мої батьки не виїхали і залишилися в Енергодарі, війна нашу родину розділила. Батьки вже немолоді, я не можу їм допомогти, і це дуже складно.

Хочу, щоб майбутнє було вільним, спокійним, тихим, процвітаючим, як це було до війни.