Мірчев Богдан, 9 клас, Запорізька гімназія № 75 Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Корчева Людмила Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У моєму житті не було події взаємодопомоги в родині, яка б стала для мене переломним моментом. Усе, що відбувалося в нашій сім’ї, здавалося звичайним і буденним. Ми жили так, як живуть багато інших: кожен займався своїми справами, і хоча підтримували одне одного, це не було чимось особливим або таким, що могло б змінити моє сприйняття світу. Я не можу сказати, що в нашій родині не було єдності чи турботи. Але це була радше рутинна допомога – щось, що ми робили автоматично.

Наприклад, батьки завжди дбали про мене, забезпечували всім необхідним, а я допомагав їм у дрібницях по господарству. Проте жодна з цих ситуацій не стала для мене тим моментом, який би відкрив очі на важливість взаємопідтримки чи єдності.

Через це я іноді відчуваю себе трохи відстороненим від ідеї національної єдності. Я розумію, що українці – сильна нація, яка здатна об’єднуватися у важкі часи. Я бачу це в новинах і чую від інших людей. Але особисто я ніколи не переживав такого досвіду, який би змусив мене відчути цю єдність на глибшому рівні. Моє бачення майбутнього теж формується без впливу таких моментів. Для мене важливо стати самостійним, забезпечити себе і свою майбутню сім’ю. Я звик покладатися на власні сили й не чекати допомоги від інших.

Можливо, це зробило мене більш незалежним, але водночас я розумію, що іноді варто відкриватися для співпраці з іншими людьми.

Попри це, я вірю, що навіть відсутність таких переломних моментів може навчити чогось важливого. Наприклад, я усвідомив, що навіть якщо в моїй родині не вистачає досвіду взаємодопомоги, я можу сам стати його джерелом. Можливо, саме я стану тим прикладом для своїх близьких або друзів, який покаже їм силу єдності й підтримки. Я також усвідомлюю, що життя може поставити несподівані виклики. І саме тоді я зможу по-справжньому оцінити важливість взаємодопомоги та єдності як у родині, так і в суспільстві загалом. Можливо, цей досвід ще попереду.

Зараз я думаю про те, як важливо самому бути ініціатором змін. Якщо в моєму житті не було прикладів взаємодопомоги, які б вплинули на мене глибоко, то чому б мені самому не стати таким взірцем?

Це може бути щось просте: допомогти людині у скруті чи долучитися до волонтерського руху. Такі кроки можуть допомогти мені краще зрозуміти людей навколо і відчути зв’язок із ними. Я впевнений: навіть якщо у моєму минулому немає переломних моментів взаємодопомоги, це не означає, що їх не буде в майбутньому. Кожен із нас має шанс змінити щось у власному та чужому життєвому досвіді.

Іноді саме відсутність чогось важливого стає поштовхом до дій.

Тож хоча моя історія поки що без великих прикладів єдності чи підтримки в родині, я знаю: усе ще попереду. Хочеться бути частиною цього – частиною суспільства українців, які готові допомагати одне одному та будувати сильну країну разом.