Савко Анна, Хотинський ліцей №5 - ОЗЗСО

Вчитель, що надихнув на написання есе - Савка Ганна Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна... Слово, від якого у кожного мурашки по тілу. Слово, яке асоціюється зі смертю. Слово, якого боїться кожна людина. Вона забирає спокій та щастя людей, дитинство дітей, життя молодих героїв. Я це кажу з власного досвіду, адже і я стала свідком цього жаху.

Двадцять третє лютого. Життя прекрасне, сповнене щастям, дитячим сміхом. Українці спокійно проживають зимові дні, чекаючи сонячну весну. Ніхто навіть не здогадується, що на них чекає завтра. 

Двадцять четверте лютого. День, який приніс у кожну родину страх. Дата, яка залишиться для кожного з нас болючою, жорсткою. Цього ранку я, як завжди готувалася йти до школи, але почувши слово «війна», мій світ перевернувся. Серце розбилося на тисячі уламків.

Ворог, напавши зранку, знищив усі мрії та спокій українського народу. Замість того, щоб йти до школи, діти ховалися у холодних підвалах. 

Вибухи ракет у містах України, окуповані території, вбивство мирних жителів. Хотілося, щоб це все був страшний сон. Але це не сон, це жахлива реальність сьогодення. Що може бути гірше? Діти залишаються без батьків, батьки без дітей. Вибухи не закінчувалися, їх було чути кожного дня і кожної ночі. Життя перетворилось на пекло. Маріуполь, Ірпінь, Буча – ми ніколи не забудемо, що там, натворили російські нелюди.

Час летить дуже швидко. Вже скоро 1000 день війни. Не такого ювілею хотіла моя Україна. Дні минають, а рани не загоюються, вони кровоточать. 

Згадую, як у перші дні війни, думала, що війна на тиждень. Третій рік, ми живемо у страху та переживанні за рідних. Але попри все ми разом, ми єдині. Війна змогла обʼєднати та згрупувати українців. Український народ дуже сміливий, навіть у такий важкий час ми не падаємо духом. Люди, як можуть підтримують нашу державу та наших воїнів. Ми унікальний народ! Я дуже щаслива, що я українка, тут мій дім, моя Україна.

Особлива подяка нашим воїнам, нашим ЗСУ. Саме завдяки їм, ми живемо, навчаємося, творимо на нашій території.

Я ніколи не зможу забути першу тривогу, перший вибух, кожного хто віддав своє життя за нашу Україну. Свою юність, яка пройшла в умовах війни. Занадто багато ми втратили. Та я вірю у нашу перемогу. Ми зможемо! Ми повинні, заради тих хто поклав своє життя за нашу незалежність. Війна… Війна, яка змінила кожного…